Свекруха повернулася з речами
Олена стояла біля вікна й дивилася, як дощ барабанив по підвіконню. За спиною чулися тихі кроки чоловіка, який метушився по квартирі з телефоном у руках. Третій годині він розмовляв із кимось, але говорив так тихо, що розібрати слова було неможливо.
Віть, що сталося? не витримала вона, обертаючись до нього. Ти цілий день на нервах.
Віктор зупинився посеред кімнати й провинувато подивився на дружину. У руках у нього все ще був телефон, на екрані якого блимали якісь повідомлення.
Лено, мені треба тобі дещо сказати, почав він нерішуче. Тільки не хвилюйся одразу, гаразд?
Серце в Олени стиснулося. За вісімнадцять років шлюбу вона вивчила всі інтонації чоловіка. Такий голос у нього був лише перед серйозними розмовами.
Говори вже, вона сіла на край дивана.
Мама повертається.
Як це повертається? Олена незрозуміло подивилася на чоловіка. Звідки?
Із Дніпра. Від Тетянки. Вони посварилися, і тепер мама хоче приїхати назад. До нас.
Олена відчула, як по спині пробіг холодок. Надія Іванівна, свекруха, переїхала до молодшої доньки півроку тому після чергового скандалу в їхній родині. Тоді Олена подумала, що нарешті зможе спокійно жити у власній квартирі, не озираючись на чиюсь думку з будь-якого приводу.
Віть, ні, різко сказала вона. Ми ж домовилися. Памятаєш, що було минулого разу?
Лено, вона моя мати, Віктор сів поруч із дружиною. Їй нікуди йти.
У неї ж своя квартира!
Там зараз квартиранти. Мама здала її на довгий термін, коли виїжджала. Договір до кінця року.
Олена закрила очі й спробувала заспокоїтися. Згадала ті нескінченні місяці, коли свекруха жила з ними. Постійні зауваження щодо приготування їжі, прибирання, виховання дітей. Критика кожного її кроку, кожного рішення.
А що сталося з Тетяною? запитала вона.
Не знаю точно. Мама лише сказала, що не може більше там бути. Вона з зятем не поладили.
І скільки вона планує у нас пробути?
До кінця року, поки не звільниться її квартира.
Олена встала й пройшлася по кімнаті. Чотири місяці. Цілих чотири місяці жити з людиною, яка вважала її недостойною свого сина.
Віть, я не можу, сказала вона, зупиняючись перед чоловіком. Не можу знов це пережити.
Лено, будь ласка, він узяв її за руки. Вона змінилася. Півроку життя з чужими людьми багато чому її навчили.
Твоя мати ніколи не зміниться. Вона завжди вважатиме мене винуватою у всіх проблемах цієї родини.
Віктор мовчав. Він знав, що дружина права. Мати дійсно ніколи не приймала Олену, знаходила в ній недоліки там, де їх не було.
Коли вона приїжджає? втомлено запитала Олена.
Завтра вранці.
Завтра? Олена навіть підскочила від несподіванки. Віть, ти збожеволів? Чому не попередив раніше?
Вона лише сьогодні подзвонила. Каже, що квиток уже купила.
Чудово, Олена похитала головою. Значить, вона навіть не збиралася питати дозволу. Просто поставила нас перед фактом.
Лено, ну що мені було робити? Сказати матері, щоб ночувала на вокзалі?
Могла б у готелі зупинитися. Або до подруг якихось.
У неї немає грошей на готель. А подруги… Знаєш же, який у неї характер.
Олена дуже добре знала. Надія Іванівна встигла посваритися з усіма сусідами, з усіма знайомими. Вічно всім незадоволена, усіх критикує.
Ввечері за вечерею вони розповіли дітям. Чотирнадцятирічний Андрійко знизав плечима для нього бабуся була просто бабусею, яка іноді дарувала гроші й іноді лаялася. А от одинадцятирічна Настя насупилася.
Вона знову буде казати, що я неправильно уроки роблю? запитала дівчинка.
Настуню, бабуся бажає тобі добра, спробував пояснити батько.
Тоді нехай бажає здалека, буркнула донька, і Олена ледве стрималася, щоб не посміхнутися.
Вранці Олена спеціально встала раніше й приготувала сніданок. Хотіла, щоб свекруха одразу побачила, що в домі порядок, що вона гарна господиня. Хоч і розуміла, що це марно Надія Іванівна все одно знайде до чого причепитися.
О десятій годині пролунав дзвінок у двері. Віктор кинувся відчиняти, а Олена залишилася на кухні, судорожно витираючи й без того чисті тарілки.
Вітеньку, синочку мій! почувся голос свекрухи з передпокою. Як же я занудьгувала!
Мамо, заходь, заходь. Як доїхала?
Жахливо доїхала. У поїзді душно було, кондиціонер не працював. А ще в нашому вагоні якийсь пяний їхав, усю ніч бешкетував.
Олена глибоко зітхнула й вийшла у передпокій. Надія Іванівна стояла в оточенні сумок і валіз. Їх було так багато, що здавалося, вона переїжджає на