Вікторе, прости мене, промовила вона, і голос у неї був інший спокійний, але якийсь новий. Я не могла інакше.
Це неможливо! Ти збожеволіла, Ольго! Віктор кинув на стіл звязку ключів, вони дзенькнули об керамічну вазочку з печивом. Марія ніколи б так не вчинила! Вона б обовязково подзвонила!
А я тобі що кажу?! Ольга Гнатівна зіскочила з дивану, хустка зісковзнула з її сивих волос. Учора ввечері пішла до аптеки за твоїми таблетками від тиску і все! Ніби в воду канула! Я всю ніч не спала, по лікарнях дзвонила, до поліції заяву подала!
Віктор важко опустився у своє улюблене крісло, потер обличчя руками. Дружина сестри завжди була нервовою, але зараз вона виглядала зовсім погано очі червоні від безсонної ночі, руки тремтять.
Олю, заспокойся. Може, вона до подруги зайшла? Памятаєш, як минулого місяця у Тетяни Василівни онук захворів, так Маринка всю ніч з нею просиділа?
Я вже скрізь дзвонила! схлипнула Ольга. І до Тетяни, і до Надії з сусіднього підїзду, і до Ганни з роботи. Ніхто її не бачив! Вікторе, вона ж ніколи без попередження не зникала!
Це була правда. Марія Олександрівна, сестра Віктора, жила розміреним, передбачуваним життям. О сьомій ранку сніданок, потім робота у дитячій поліклініці, де вона вже двадцять років працювала медсестрою. Ввечері покупки, приготування вечері, телевізор. У вихідні прибирання, прання, іноді візит до Ольги Гнатівни на чай і обговорення сусідських новин.
А в аптеці питала? Віктор підвівся, підійшов до вікна. На подвірї грали діти, і це чомусь здалося йому дивним. Я вони можуть грати, коли Марія зникла?
Звісно питала! Фармацевт Катерина каже, що бачила її близько восьмої вечора. Маринка купувала твої таблетки і ще щось від кашлю взяла. А потім… Ольга безпорадно розвела руками. А потім ніхто її більше не бачив.
Віктор мовчав, намагаючись згадати вчорашній вечір. Він вечеряв один, бо Марія сказала, що побіжить до аптеки. Наділа свій синій плащ, той самий, що купила минулого року на розпродажу, взяла сумочку і ключі.
Я скоро, Вікторе, кинула вона з прихожої. Подивись за борщем, щоб не пригорів.
Це були її останні слова в цій квартирі.
Віктор дочекався девятої, потім десятої. Борщ він вимкнув сам, зїв холодну вечерю, подивився новини. О пів на дванадцяту занепокоївся по-справжньому, але вирішив, що сестра зайшла до когось із знайомих і забалакалася. Таке з нею траплялося рідко, але траплялося.
Вранці його розбудив дзвінок Ольги Гнатівни.
Вікторе, а Марина в тебе ночувала? запитала вона схвильовано.
Як це в мене? Вона ж вдома живе, не зрозумів Віктор.
Так вона додому не приходила! Ліжко недоторкане, сумка з документами на місці. Я думала, може, до тебе зайшла пізно і залишилася переночувати…
Ось тоді Віктор і зрозумів, що сталося щось серйозне.
Слухай, Олю, а може, вона… ну, познайомилася з кимось? нерішуче припустив він. Маринці ж усього сорок сім, вона ще молода жінка.
Ольга хмикнула:
Ой, та годі тобі! Твоя сестра після розлучення з Олегом чоловіків на дух не переносить. Скільки разів я її умовляла сходи на танці до Будинку культури, познайомся з кимось пристойним. А вона все своє немає часу, робота, втома.
Але люди ж не зникають просто так! Віктор відчув, як у грудях наростає тривога. Щось має статися.
Ось саме що має! Ольга схопила його за рукав. А якщо її пограбували? А якщо напали хулігани? Памятаєш, минулого місяця у Катерини з восьмого підїзду сумку вирвали?
Тоді б її до лікарні доставили або до поліції. Ти ж кажеш, скрізь дзвонила.
Дзвонила, дзвонила! І знаєш, що мені сказали? Що доросла людина має право піти, куди хоче! Що подавати заяву про розшук можна лише через троє діб! Троє діб, Вікторе! А якщо…
Ольга не договорила, але Віктор зрозумів. Вони обоє думали про найстрашніше.
У двері подзвонили. Ольга кинулася відчиняти, на обличчі її мелькнула надія.
Маринко? скрикнула вона, дергаючи замок.
На порозі стояла сусідка тітка Ганна з першого поверху, у руках у неї була торбинка.
Ольго Гнатівно, а що трапилося? Я вас уночі чула, плакали… І зараз голоси…
Марина зникла, коротко відповіла Ольга. Учора ввечері пішла і не повернулася.
Тітка Ганна зітхнула, поставила торбинку на підлогу.
Ой, Господи! А я її учора бачила! Близько сьомої вечора, спускалася вниз, а вона мені назустріч. Привіталися, вона сказала, що до аптеки поспішає.
І все? Біль