Ось адаптована історія у вітчизняному стилі:
На виході з метро стояв затор. На вулиці лив дощ, міцний та холодний. Ті, хто мав парасольки, повільно витягували їх із сумок, а ті, у кого не було, не поспішали виходити з-під даху. Але ззаду напирали люди, і хтось уже штовхався, вибиваючи інших під дощ.
Парасольку діставай, сказав Олег біля самого виходу.
У мене нема, зніяковіло відповіла Маряна, не в силах протистояти натовпу.
Я ж казав вранці, що буде дощ, похмуро буркнув Олег, стоячи під струменями води й з жалем дивлячись на двері метро.
Спішила, закрутилась Міг би й сам захопити. До речі, твоя парасолька велика, ми б під нею вдвох помістились, заперечила Маряна.
Гаразд, не цукрові не розтанемо, рішуче крокнув уперед Олег, а Маряна ледве встигала за ним.
Ось саме тому. Вчора ця парасолька цілий день у мене важила, а дощу так і не було. У тебе ж складний. Навіщо ти його взагалі з сумочки витягла? буркотів він по дорозі.
Сушила
Вони йшли й сварились, перекрикуючи шум дощу.
Собі ти завжди виправдання знаходиш, а мене постійно робиш винуватою, зі злостю проказала Маряна, вже втомлена від сварок.
Я тебе не звинувачую, просто сказав
Сказав так, що я знову почула себе винною. Можна було якось інакше, без докорів? Помовчати, зрештою. Мені набридли твої причепи. Ти вмієш з дрібниці роздути проблему всесвітнього масштабу.
Дощ ти називаєш дрібницею? не обертаючись, спитав чоловік. Я просто сказав
Ой, не починай знову. Годі! Набридло, обірвала Маряна. Від швидкої ходи вона задихалась, голос тремтів.
Олег ще щось бурчав, але вона більше не відповідала, і незабаром він теж замовк. Маряна розуміла, що не права, а ще цей дощ Одяг швидко промок, прилип до тіла, з волосся стікала вода.
Коли це почалося? Дрібні сварки, постійні докори. Чи, може, так було завжди? Напевно. Просто раніше вона намагалася поступатися, гасити іскру докорів, поки вони не розгоряться у сварку.
Назустріч їм йшов чоловік. Без парасольки, але з таким виглядом, наче насолоджувався дощем. Не поспішав, руки в кишенях джинсів. Серце Маряни рвонулося, випередивши очі й розум. Богдан!
Вона не могла відірвати погляду від його обличчя. Він теж дивився на неї, але, проходячи повз, раптом відвів очі. Як це розуміти? Це ж він! Вона не могла помилитись. Але він пройшов мимо, навіть не привітався. Може, помилка? Мало хто схожих людей Вона глибоко вдихнула виявилось, що не дихала увесь цей час. Від образи й розгубленості на очах виступили сльози, та