Та мені байдуже! Марійка пройшлася по кімнаті, розмахувала руками. Мамо, ну скільки можна терпіти? Мої подруги вже сміються!
Мамо, знову тече! Знову! скрикнула Марійка, вискакуючи з ванної кімнати з мокрим волоссям і рушником у руках. Я ж казала, що з цією квартирою щось не так!
Тихше! Сусіди почують! зашипіла Наталія Іванівна, кидаючи ганчірку і поспішаючи до доньки. Де тече?
Та скрізь тече! З крана, з душу, навіть під умивальником калюжа! Марійка розмахувала руками, розбризкуючи воду по коридору. Ну я ж казала! Казала, що не треба було звязуватися з цією руїною!
Наталія Іванівна мовчки пройшла до ванної, подивилася на воду, що розливалася по підлозі, і важко опустилася на табурет. Місяць тому вони переїхали до цієї двокімнатної квартири в центрі Києва, продавши свій будиночок у передмісті. Здавалося, що життя нарешті налагодиться близько робота, магазини, поліклініка. А тепер
Мамо, чого сидиш? Треба щось робити! Марійка стояла в дверях, кутаючись у халат.
А що робити? втомлено промовила Наталія Іванівна. Сантехника викликати? За свій рахунок знову? Вже третій раз за місяць.
Може, до господарки звернемося? Хай вона платить, це ж її квартира!
Зверталася я до неї. Каже, мовляв, самі винні, неправильно сантехнікою користуєтеся. А як можна неправильно краном користуватися? Наталія Іванівна підвелася, почала збирати воду ганчіркою. Іди снідати, запізнишся на роботу.
Який сніданок? У нас плита знову не працює! обурилася Марійка. Учора весь вечір мучилася, ледве кашу зварила. А сьогодні вона взагалі не вмикається.
Наталія Іванівна лише зітхнула. Плита дійсно капризувала з першого дня, але господарка квартири, Віра Семенівна, запевняла, що вона справна, просто треба призвичаїтися. До того, що конфорки вмикаються через раз, а духовка взагалі працює на власний розсуд.
Гаразд, забіжу до Оленки, попрошу чайник вскипятити, буркнула Марійка, натягуючи джинси.
Не треба до сусідів бігати! зупинила її мати. І так уже соромно. Учора в Олени Василівни масло позичали, позавчора сіль. Подумають, що ми жебрачки якісь.
А що тоді? Голодними на роботу йти?
Наталія Іванівна подивилася на доньку і відчула, як до горла підкатує знайомий грудок. Навіщо вони тільки погодилися на цей переїзд? У своєму будиночку проблем було менше, та й жили вони спокійно, нікого не турбували. А тут кожного дня щось нове.
Марійка пішла на роботу голодна і сердита, а Наталія Іванівна залишилася розбиратися з потопом у ванній. Витерла воду, спробувала затягнути крани міцніше марно. Тоненька струмка все одно сочилася з-під вентиля.
Телефон задзвонив, коли вона збиралася дзвонити сантехникові.
Наталія Іванівна? Це Віра Семенівна. Як справи? Не скаржитеся?
Та ось, обережно почала Наталія Іванівна, у нас знову сантехніка
Знову? перебила господарка. Та що ви там робите з моєю квартирою? Я ж вам казала, обережно треба поводитися!
Ми нічого особливого не робимо. Просто крани відкриваємо-закриваємо, як треба.
Ну і навіщо тоді щотижня сантехника викликаєте? Може, щось поламали? Важке впустили?
Наталія Іванівна стиснула губи. Нічого вони не впускали, просто квартира виявилася далеко не в такому стані, як її представила Віра Семенівна на огляді. Тоді все працювало, вода текла, плита горіла, розетки не іскрили. А тепер кожного дня нові сюрпризи.
Віро Семенівно, може, все ж майстра пришлете? А то нам уже незручно
Якого майстра? Ви ж самі у всьому винні! Я ж попереджала, що техніка стара, обходитися з нею треба акуратно!
Але ж у договорі написано, що все справне
Справне, справне! Просто у вас руки не звідти! гаркнула Віра Семенівна і кинула слухавку.
Наталія Іванівна повільно поклала телефон і озирнулася. Квартира дійсно була в центрі, світла, з високими стелями. Але з кожним днем ставало зрозуміліше, що вся ця краса лише зовні. Проводка стара, труби іржаві, вікна погано закриваються, а про ремонт господарка й слухати не хотіла.
До обіду повернулася Марійка, похмура, як хмара.
Ну як? Щось полагодили? запитала вона, кидаючи сумку на підлогу.
Та яке там. Господарка каже, що ми самі винні.
Винні? У чому винні? зірвалася донька. У тому, що в неї квартира розвалюється?
Марійко, не кричи. Стени тонкі, сусіди почують.
Та мені байдуже! Марійка пройшлася по кімнаті, розмахувала руками. Мамо, ну скільки можна терпіти? У мене подруги вже сміються! Кажуть, що я як циганка живу то води немає, то світла, то плита не працює!
Твої подруги нехай краще мовчать, пробурчала Наталія Іванівна