**Спробуй, дівчино**
Знаєш, дитинко, тобі доведеться дуже постаратися, щоб вписатися в нашу родину, промовила Людмила Олексіївна з виглядом суворої екзаменаторки.
Маряна ледве стримала усмішку. Це було передбачувано. Свекруха-директорка заздалегідь бє нову ученицю лінійкою по руках, хоча урок ще й не почався.
Василь, що сидів поруч, відвів погляд. Було видно, що йому хочеться вимовити щось на кшталт «ну й почалося». Але втручатися він не став. І правильно. Це не його бій.
Постаратися? перепитала Маряна зі знисходильною усмішкою. Уточніть, будь ласка, у якому напрямку. На курси крою та шиття записатися? Чи може на танці?
Розмова розгорталася на кухні Людмили Олексіївни. Тут усе було дорого-багато: штори з ламбрекенами, цукерки у кришталевих вазах, великий деревяний стіл і стільці кольору шампанського. Гарно, але жити тут Маряна не могла б. Надто вже все ідеально, ніби тут не живуть, а знімають шоу.
Маряночко, у нас інтелігентна родина, пояснила Людмила, ніби не помічаючи іронії у голосі невістки. Ми люди виховані, тут випадкові чужі не приживаються.
Маряна автоматично кивнула, але вже не слухала. Ця роль була їй болюче знайома. Вона вже купалася в усьому цьому, тільки тоді в неї не було ні досвіду, ні адекватної самооцінки.
…Пятнадцять років тому Маряна була зовсім іншою: молодою, старанною, з довіряючими очима і вірою в те, що «треба бути гарною дружиною». Чоловіка, Петра, вона дуже любила.
А от Петро любив лише свою матір.
Перша свекруха, Ганна Борисівна, відчувала себе зіркою місцевого масштабу. В неї була активна життєва позиція, дуже гучний голос і думка з будь-якого приводу. Вже на другому родинному обіді вона заявила:
Курка суха, ніби ганчірку жую. Нічого, я тобі покажу, як треба запікати, раз твоя мати не навчила.
Маряна тоді лише посміхнулася. Вона вважала, що якщо терпіти і бути ввічливою, то це оцінять. Тому називала свекруху «мамою», готувала їй олівє з мясом замість ковбаси (як та просила) і дозволяла критикувати все: від кольору губної помади до чистоти підлоги.
Коли народилася донька, стало гірше. Свекруха без кінця читала лекції на тему «як виростити нормальну жінку». Усе знисхідливо, з усмішками і натяками на те, що вчитель з Маряни поганий. Мовляв, шевчик без чобіт.
Підгузки це знущання над дитиною! заявила Ганна одного разу, вручивши невістці пелюшки. Це для лінивих придумали. А ти будеш гарною мамою. Правда ж?
Петро ні в що не втручався. Навіть коли донька, яка ще не вміла вимовляти літеру «р», запитала:
Мамо, а чому ти дурна?
Маряна тоді аж розгубилася.
У сенсі? Хто тобі таке сказав?
Бабуся Ганя.
Коли Маряна попросила чоловіка поговорити зі свекрухою, той лише знизав плечима.
Та годі тобі. Ну сказала і сказала. На емоціях була, може. Ти ж знаєш її характер.
Маряна знала. Раніше вона старалася. Вона сиділа за святковим столом і публічно вислуховувала, що «заощадила на сирі і зіпсувала страву». Купувала дорогі подарунки, бо хотіла хоча б раз почути похвалу. Поводилася ідеально, доки не зрозуміла, що в очах Ганни ідеалом завжди буде хтось інший.
Після цього випадку Маряна серйозно задумалася про розлучення і незабаром подала документи. Важкий характер? Для неї це звучало лише як визнання у відразливій поведінці та небажанні виправлятися.
На вокзалі здохнеш! Тепер лише з кішками житимеш! пророкувала їй свекруха.
Але кішки у неї так і не зявилися, а ось квартира, робота і адекватність лишилися.
А потім до цього набору додався Василь. Вони познайомилися через спільних друзів, обмінялися номерами і почали спілкуватися. Василь, може, і не був закоханий по вуха і не обіцяв золотих гір, але поважав її почуття. Він знав про минуле Маряни і спокійно приймав її доньку.
А ще хотів одружитися. Маряна не відмовляла, але тягнула і спостерігала. Вона любила Василя, але не хотіла знову встряти в чиюсь родину, де вона ніколи не стане своєю. Проте Василь був іншим. До цього моменту він не ставив матір на перше місце, і Маряна вирішила ризикнути.
Тепер, сидячи в його матері, жінка знову слухала той самий монолог з минуло