Олеся та Ігор були ідеальною парою. Обоє вродливі, успішні, з грошима, лише дітей у них не було. Лікарі розводили руками, ставлячи невтішний діагноз.
Але вони не втрачали надії. Ходили до церкви, молились, як могли, їздили по святим місцям. До кого тільки не зверталися. Чули, що в якомусь селі живе стара знахарка зараз же їхали. Одна й сказала, що дитина буде, навіть не одна, але через біль і втрати. Багато вона тоді говорила. Олеся так зраділа, що слухала крізь піввуха, нічого не запамятала, окрім того, що треба вірити.
Жили б собі, подорожували, грошей же повно, а вони трагедію влаштовують. Діти невдячні, виростуть склянки води у старості не подадуть, обговорювали її за спиною.
Стара вже, у самої, мабуть, болячок букет, а туди ж діточок хоче. Про онуків уже час думати… Але звідки онуки, якщо дітей нема?
Олеся якось сказала Ігорю, що не тримає його, нехай знайде собі молоду жінку, яка народить йому дитину, та й не одну. Він так на неї подивився, що вона пожалкувала про свої слова й більше не піднімала цієї теми. Так і жили.
Усе було: робота, квартира, гроші, але виявилося, що для щастя цього замало. Олеся знала, що буде найкращою мамою на світі. Уявляла, як колихатиме на руках маленьку дитинку, схожу на них із чоловіком, як вона робитиме перші кроки, піде до школи… Інколи вона сама себе вмовляла: «Люди ж живуть і без дітей. Значить, така доля. Бог не дає дитини значить, не заслужила». І шукала в собі вади, за які її міг покарати Господь.
Може, молитви допомогли, може, змилувався над ними Всевишній, за терпіння й віру нагородив їх. Одного разу сталося те саме диво, у яке вони так вірили.
Олеся вже не слідкувала за критичними днями. Тому коли вранці відчула нудоту, вирішила, що зїла щось не те. Але нудота повторилася й наступного ранку. Потім варила борщ, і від запаху мяса їй знову стало погано. А може… Та ні, не може бути! Та все ж Олеся пішла до аптеки й купила два різних тести.
Як часто ми сподіваємося на диво, а побачивши його, сумніваємося й не віримо власним очам. Ось і Олеся не одразу повірила, коли побачила дві заповітні смужки. Ледь дочекалася, поки Ігор повернеться з роботи, щоб поділитися з ним радістю.
Я вагітна, випалила вона, щойно він зайшов у квартиру, і простягнула тест.
Вони кинулися один до одного, обійнялись і так стояли довго, поки на очах не висохли сльози.
Ігор не дозволяв їй піднімати важке, навіть до магазину забороняв ходити без нього, щоб вона не носила тяжкі пакети. Постійно питав, як вона почувається.
Годі вже трястися надо мною. Жінки й старші за мене народжують, ображалася Олеся.
Мені байдуже на інших жінок, у мене є лише ти. Я не хочу, щоб з тобою та нашою дитиною щось трапилося, говорив він, цілуючи дружину. До того ж, мені приємно піклуватися про вас.
Коли зявився живіт, сусіди й колеги не залишили цього без уваги. Хтось щиро радів за подружжя, а хтось не приховував свого негативного ставлення.
Що, все-таки ЕКО зробили?..
Не народить, або народить каліку, сказала одна сусідка іншій на лавочці біля дому.
Олеся почула й швидко пішла геть від «доброзичливців». Ішла, гладячи живіт і примовляла:
Нікого не слухай. Ти будеш найгарнішою й найрозумнішою. Вона вже знала, що буде донька.
Раніше Олеся обходила стороною дитячі відділи, а тепер сміливо заходила в магазини й вибирала найкращий одяг для малечі. Дома розгортала й милувалася, уявляючи в ньому свою донечку. Притискала крихітний костюмчик до обличчя. Він пах магазином, але все одно це був одяг її дитини.
Коли прийшов час народжувати, вони з чоловіком домовилися в найкращій клініці, щоб зробили кесарів розтин, боячись сюрпризів під час пологів. Вони занадто довго чекали, щоб ризикувати. Дівчинка народилася здорова. Не було дня, щоб вони не дякували комусь ізгори за дане їм щастя.
Молока в Олесі не було, купували найдорожчі й найкращі суміші. Обоє могли годинами дивитися, як малюка спить. Потім були перші зубки, перші слова, перші кроки. Чоловік запропонував Олесі не виходити після декрету на роботу. Він добре заробляє нехай сидить з дитиною вдома.
Жодних садочків, від інших дітей хвороб нахватає.
Донька стала сенсом життям для Олесі, вона із задоволенням сиділа з нею вдома. Марійка росла в любові, гарненькою й слухняною дівчинкою, проблем родичам не створювала.
До щастя швидко звикаєш, перестаєш його помічати.
Марійка вже вчилася в школі. Якось увечері вона робила уроки, Ігор читав газету, а Олеся готувала вечерю. Залишилося нарізати овочі для салату, коли вона згадала, що забула купити майонез.
Ігорку, я швидко побіжу в магазин, сказала в