Це все твоє виховання
Лідія Михайлівна стояла біля вікна своєї кухні й дивилася, як її онук Дмитро кидає камінці у сусідську кішку. Хлопчикові було лише сім років, але в його рухах вже відчувалася якась злість, що лякала бабусю.
Дмитрику, негайно припини! гукнула вона, відчиняючи кватирку.
Онук навіть не обернувся. Взяв більший камінь і знову запустив у тварину. Кішка жалісно нявкнула й сховалася за гаражами.
Лідія Михайлівна зітхнула й пішла одягатися. Треба було спускатися вниз і розмовляти з хлопчиком. Але вона знала, що від цього буде мало толку. Дмитро її не слухався, грубив, а інколи взагалі тікав додому сіпати маму.
У підїзді вона зіткнулася із сусідкою Ганною Петрівною.
Лідо, ти свого онука бачила? обурено запитала та. Знову мою Цяцю ганяє!
Бачила, Ганю. Зараз поговорю з ним.
Та що з ним говорити! Краще б із Оленкою поговорила. Це все її виховання, а точніше, його повна відсутність.
Лідія Михайлівна мовчала. Сперечатися з сусідкою не хотілося, але й погодитися теж не могла. Олена її донька, і якими б не були їхні стосунки, захищати її доводилося.
На подвірї Дмитро вже переключився на іншу розвагу відривав крила мухам, яких зловив у банку.
Дмитрику, що ти робиш? Лідія Михайлівна присіла поряд із онуком на лавку.
Вивчаю, буркнув хлопчик, не піднімаючи голови.
Що вивчаєш?
Як вони без крил житимуть.
Навіщо тобі це знати?
Дмитро знизав плечима.
Цікаво.
Лідія Михайлівна обережно забрала банку з рук онука.
Знаєш, мухи теж живі. Їм боляче, коли їм відривають крила.
Ну й що? Вони ж огидні.
Дмитре, не можна завдавати болю іншим, навіть якщо вони тобі не подобаються.
Хлопчик подивився на бабусю з таким виразом, наче вона говорила китайською.
А мама каже, що якщо хтось слабкіший, його можна не боятися.
Лідія Михайлівна відчула, як стиснулося серце. Невже Олена справді так вчить дитину?
Мама багато чого каже, але не все правильно. Сильні мають захищати слабких, а не ображати їх.
Дурниці якісь, махнув рукою Дмитро і побіг до гойдалок.
Ввечері Лідія Михайлівна вирішила поговорити з донькою. Олена прийшла забирати сина близько восьмої, як завжди утомлена після роботи й роздратована.
Мам, ти його хоча б погодувала? запитала вона, навіть не привітавшись.
Звісно, погодувала. Олено, нам треба поговорити.
Про що? донька нервово крутила ремінець сумочки.
Про Дмитра. Про його поведінку.
Олена заплющила очі.
Знову скарги? Мам, йому сім років! Усі діти в такому віці бегають.
Це не біганина, Олено. Він мучить тварин, грубить дорослим, не слухається нікого.
І що ти пропонуєш? Замкнути його вдома?
Я пропоную зайнятися його вихованням. Пояснити, що таке добре, а що погано.
Олена носом пхнула повітря.
Мам, часи змінилися. Зараз треба бути жорстким, щоб вижити. Я не хочу, щоб мій син виріс слабаком, якого всі будуть ображати.
Але ж є різниця між силою й жорстокістю!
Яка різниця? Головне не дати себе в обиду.
Лідія Михайлівна подивилася на доньку й не впізнала її. Де та добра, чуйна дівчинка, яку вона виховувала? Коли Олена стала такою цинічною?
Дмитре, ідемо додому! гукнула донька у бік дитячого майданчика.
Хлопчик неохоче підійшов до них.
Ба, завтра прийду? запитав він.
Звісно, внучечку.
Олена взяла сина за руку й рушила до виходу з подвіря. Біля калітки вона обернулася.
Мам, не забивай йому голову дурницями про доброту й справедливість. Життя жорстока штука.
Після їхнього відходу Лідія Михайлівна довго сиділа на лавці, думаючи про те, де вона помилилася у вихованні доньки. Олена росла звичайною дитиною, не гіршою й не кращою за інших. Вчилася посередньо, але старалася. Допомагала по дому, не грубила. Що сталося потім?
Наступного дня Дмитро прийшов до бабусі у поганому настрої.
Що трапилося? запитала Лідія Михайлівна, побачивши подряпину на обличчі онука.
Вовчик дурень подряпав, буркнув хлопчик.
А за що він тебе подряпав?
Нізащо. Просто так.
Лідія Михайлівна не повірила. Вовчик був спокійним хлопчиком, жив у сусідньому будинку. Вона знала його і його батьків.
Дмитре, скажи правду. Що ти зробив Вовчикові?
Та нічого особливого, онук уникав бабусиного погляду. Просто взяв у нього цукерку.
Взяв чи відібрав?
Ну відібрав. Але ж я його не побив!
А він не хотів поділитися?
Не хотів. Жадібний.
Лідія Михайлівна зітхнула.
Дмит