Свекруха шепотіла за спиною:
Що ти таке говориш, Маріно Федорівно?! голос Людмили Петрівни дзвенів від обурення. Як можна таке про невістку розпускати?
А що я кажу? зіграно здивувалася сусідка, поправляючи окуляри. Я ж нічого поганого не сказала, просто помітила, що твоя Оксана якась дивна стала. То чи дуже втомилася, то чи…
То чи що? Людмила Петрівна наблизилася до паркану. Договорюй уже!
Ну не знаю… Маріна Федорівна знизила голос до шепоту, але так, щоб чути було й у сусідньому дворі. А раптом вона того… у положенні? Та поки приховує? Адже дивно заміжня вже третій рік, а дітей нема…
Оксана завмерла за хвірткою, стискаючи в руці пакет із хлібом. Вона йшла з крамниці й випадково почула цю розмову, а тепер не могла зрушитися з місця. Серце калатало так голосно, ніби його чув увесь світ.
Маріно, ну що ти несеш! махнула рукою свекруха. Молоді ще, карєру будують. Оксана в банку працює, відповідальна посада. Не до дітей поки.
Так, карєра… протягнула сусідка. А я от дивлюся, як вона зранку виходить із дому. Бліда якась, під очима синці. І до крамниці тепер часто бігає, раніше так не було. А вчора бачила, як вона біля аптеки стояла, довго щось розглядала у вітрині…
Оксана відчула, як по спині пробіг холодок. Справді, вона була біля аптеки вчора, дивилася тести на вагітність, але так і не наважилася купити. Страх сковував її вже два тижні страх перед невідомим, перед розмовою з чоловіком, перед тим, що життя може змінитися.
Та годі тобі вигадувати! розсердилася Людмила Петрівна. Оксана дівчина хороша, працьовита. Якби щось таке було, вона б мені першій сказала. Ми з нею добре спілкуємося.
Добре спілкуєтеся… повторила Маріна Федорівна з якоюсь дивною інтонацією. А ти знаєш, що вона кожен вечір дзвонить своїй мамі? Довго розмовляє, а як Андрій додому приходить одразу трубку кладе?
Оксана заплющила очі. Так, вона дійсно дзвонила мамі щодня, особливо останнім часом. Але не тому, що щось ховала від свекрухи, а просто… мама розуміла її краще. З нею можна було поговорити про роботу, про страхи, про те, що інколи хочеться побути самій.
І що в цьому поганого? захищалася Людмила Петрівна. Дівчина любить із мамою побалакати, це ж нормально.
Нормально, звісно, погодилася сусідка, але в голосі відчувався підступ. Тільки от Зінаїда Миколаївна мені розповідала, що бачила Оксану на зупинці, коли та з роботи їхала. Плакала дівчинка, каже. Сиділа в автобусі й хусточкою очі витирала.
Оксана згадала той день. Так, вона плакала в автобусі, але не через вагітність чи сімейні проблеми. Просто на роботі був дуже важкий день звільнили її колегу, з якою вони дружили багато років. І начальник натякнув, що скорочення продовжаться. Страх втратити роботу, особливо зараз, коли вони з Андрієм збирали на квартиру, тиснув на неї все сильніше.
Слухай, Маріно, голос свекрухи став твердішим. Що ти цим хочеш сказати? Говори прямо, не ходи навколо.
Та нічого особливого, поспішно відповіла сусідка. Просто мені здається, що в неї якісь проблеми. Може, на роботі щось не так? Чи… вона знову знизила голос, з Андрієм у них не все гладко?
З сином у них усе чудово! спалахнула Людмила Петрівна. Вони люблять одне одного, це ж видно!
Видно, видно… пробурчала Маріна Федорівна. А ти звернула увагу, що в останній час Андрій став пізніше додому приходити? І вдягається якось… охайніше. Нову сорочку купив, парфумами став користуватися…
Оксана стиснула кулаки. Так, Андрій справді затримувався на роботі, але в них був великий проект, і він чесно розповідав їй про кожен день. А сорочку йому подарувала вона сама на день народження. І парфуми теж вона купувала просто хотіла зробити приємне чоловікові.
Маріно Федорівно, тихо, але дуже чітко промовила Людмила Петрівна. Я прошу тебе більше не розпускати плітки про мою сімю. Якщо в тебе є конкретні факти кажи прямо. А якщо тільки здогади й пересуди тримай їх при собі.
Та що ти так одразу! образилася сусідка. Я ж переживаю за дівчинку! Видно ж, що щось не так. Може, їй допомога потрібна? Підтримка якась?
Якщо допомога знадобиться, вона попросить, відрізала свекруха. А твої шепоти за спиною нікому не допоможуть.
Оксана почула скрип хвіртки Людмила Петрівна пішла до дому. Маріна Федорівна ще деякий час стояла біля паркану, щось бурмочучи під ніс, потім теж зникла.
Дівчина увійшла у двір лише через кілька хвилин, коли переконалася, що нікого нема. Руки тремтіли, коли вона відчиняла двері. У передпокої її зустріла свекруха висока, сувора жінка з сивим вол