Давай одружимося
Захарко хлопець тихий, лагідний. Живе з батьками в селі, чи то так виховали, чи просто таким уродився. Клавдія й Семен із сином клопоту не знали завжди слухняний, спокійний.
У сусідньому дворі ж постійно лунало: крик, лайка. Варка сусідка Клавдії й Семена сама виховує двох синів, Миколку й Тараска, різниця у них усього рік. Хлопці ж жваві, особливо старший Миколка, що Варка вже й не знає, як його приборкати.
Миколко, знову брата чіпаєш? Ну почекай лишень лунає з двору.
Він сам до мене лізе! Хай не дражниться, а ти завжди його борониш! відповідає Миколко, підвищуючи голос.
Оце так! Як із матірю розмовляєш? долинає від сусідів.
Так кожен день. Варка скаржиться Клавдії:
З моїми шибайголовами спокою не маю. А у вас завжди тихо й гарно. Захарко твій такий сумирний, заздрю тобі, Клаво. Та й чого казати Семен у тебе спокійний, у батька, мабуть, і син награвся. А мій був гарячий, сварливий, от і голову склав рано через свій характер. Якби не пив, то й не втопився б Миколка вилитий батько, Тараско трохи тихіший, але тепер не поступається. Ох, доля моя
Так, Варко, справді хлопці в тебе жваві. На батьківських зборах твого Миколку вчителька лаяла на всі боки. Ти ж не ходиш
Їхні сини Захарко й Миколка в одному класі, дружать, разом ходять до школи. Захарко вчиться нормально, а Миколка ледве тягне.
Не ходжу. Соромно слухати про своїх розбишак, особливо про Миколку. Та й на роботі я Не повіриш, Клаво, як побачу вчителів зараз же звертаю в інший бік. Почнуть скаржитися, а мені соромно, аж у пот кидає, зітхає Варка. Заздрю тобі, чесно. У тебе Захарко хлопець як хлопець, а в мене махнула рукою й пішла додому.
Хлопці підросли. Миколка залишився таким же бешкетником, після девятого класу кинув школу, Тараско ще вчився.
Вивчуся на водія, в армії відслужу, а там і одружуся, такі плани були в Миколки.
Із Захарком вже спілкувалися як із дорослим. Він залишився тихим, лагідним. Любив самотужки літом блукати лісом, збирати гриби. Ввечері сидів на сходах, пив чай, читав книги.
Після школи навчився на електромонтера, із села виїжджати не збирався. Батьки б не відпустили син один.
Тут твоє коріння, сину, тут і житимеш, давно вирішив Семен, а Захарко й не заперечував.
Коли навчався, їздив на автобусі до міста всього півгодини. Місто йому не подобалося багато народу. Із дівчатами не товаришував, хоча деякі поглядали на нього. Деякі сміливі самі запрошували в кіно, ті, що не знали, який він соромязливий. Він відмовлявся казав, що треба встигати на автобус.
Захарко, гляди, із міськими дівками не знайомся, наставляла мати. Вони всі жваві, так і вплутають тебе
Та годі тобі, мамо відмахувався він.
Бував у сільському клубі, спілкувався з хлопцями, часто був у компанії Миколки. Але на дівчат не звертав уваги, тому й вони до нього ставилися байдуже.
Але ніхто не знав, що Захаркові в старших класах подобалася Оленка, на рік молодша. Він нікому не розповідав і боявся її.
Сам собі дорікав:
Чому я не такий сміливий, як Миколка? Біля нього дівчата юрбою, а я Я їх навіть боюся, червонію Подобається мені Оленка, але я ніколи в цьому не зізнаюся. Раптом сміятиметься? Куди вже мені Коли Оленка поруч у мене аж коліна трясуться. Мабуть, так і залишусь самотнім. А Миколка вже й одружується
Захарко, готуйся на моє весілля. Буде в клубі. Дівчата із Марянівки приїдуть. Не проґав шанцу, а то так і залишишся самотнім, сміявся Миколка.
Маряна, наречена Миколки, із сусіднього села, за чотири кілометри. Там і знайшов кохання сусід Захарка. Чому не обрав місцевих незрозуміло, адже багато дівчат за ним зітхали.
Добре, Миколко, прийду, обіцяв він.
Весілля в Миколки було галасливе, веселе. У Маряни свідкою була подруга із тієї ж