Новорічні свята добігали кінця. Після святочних застіль узвар, пампушки та салати вже набридли, тому на сніданок Оксана спекла гречану кашу. Час повертатися до звичного раціону.
Втрьох вони снідали, коли з кімнати пролунав дзвінок на чоловіковому телефоні. Він вийшов із кухні. Оксана мимоволі прислухалася, намагаючись за його відповідями зрозуміти, хто телефонує та чого хоче.
Коли Тарас повернувся, Оксана помітила, що він не виглядав засмученим. Задуманим так, але не схвильованим.
Гм… почав він. Мати дзвонила, просила заїхати у неї тиск підскочив.
Звичайно, їдь, кивнула Оксана.
Поки чоловік одягався, вона згадала його слова по телефону: «Зараз? Може, краще ні? Ну добре, добре». Коли свекруха дзвонила та вимагала приїхати, Тарас зазвичай мчав до неї без зайвих слів. «Знову себе накручую», зупинила себе Оксана.
Скоро повернусь, крикнув із передпокою Тарас, і двері за ним грюкнули.
Їж, давай, підштовхнула Оксана сина, який возив ложкою по тарілці, розмазуючи кашу.
А ми на гірку підемо? Ти ж обіцяла, Артем набрав на кінчик ложки каші й довго дивився на неї, перш ніж покласти в рот.
Тато повернеться і підемо. Добре? Вона посміхнулася синові. Тільки умова зїсти кашу.
Добре, хлопчик без ентузіазму знову підніс ложку до рота.
Якщо через пять хвилин тарілка не буде чистою, нікуди не підемо, сказала Оксана строго і підійшла до раковини мити посуд.
Вона прасувала білизну, а Артем грав машинками на підлозі, коли затріщав замок у дверях.
«Нарешті». Оксана поставила праску на підставку й прислухалася до шелесту одягу в передпокої. «Щось довго він там мішкає», подумала вона й пішла назустріч чоловікові.
У дверях перед нею зявилася дівчинка років десяти й цікаво подивилася на Оксану. Позаду до неї підійшов Тарас. Вираз його обличчя був провинитим. Він поклав руки на плечі дитини й викликаюче висунув підборіддя.
Це моя донька, Маряна, сказав Тарас, опустивши очі. Мати попросила взяти її до завтра.
Зрозуміло. А її мама? З черговим кавалером у Карпати поїхала? гірко зауважила Оксана.
Тарас здригнув плечима, але не встиг нічого відповісти, бо Оксана повернулася до прасування.
Заходь, почула вона його голос і помітила, як дівчинка підійшла до Артема, що грав на підлозі.
У нас каша залишилася? запитав Тарас.
Я не хочу каші, відразу відповіла Маряна. Я хочу вареники з вишнями.
Тарас розгублено подивився на доньку, потім на дружину. Оксана знизала плечима й махнула рукою у бік кухні, мовляв, іди, готуй, я зайнята.
Незабаром із кухні Тарас покликав Оксану.
А у нас є вареники? Я не знайшов.
Є. Ось залишки. Допрасую схожу в магазин, Оксана докірливо глянула на чоловіка.
Не дивись на мене так. Я сам не знав, що
Та ну? А мати, коли дзвонила, не сказала, нащо кличе? Судячи з того, як чоловік опустив очі, Оксана вгадала. Мене хоч запитати треба було? Чому не сказав, не попередив? Артема теж варто було підготувати. Вони зараз почнуть тебе ділити.
На підтвердження її слів із кімнати роздався рев Артема. Оксана кинулася туди, за нею побіг Тарас.
Ну от. Розбирайся, Оксана розвела руками.
Артем підійшов до мами й притулився до неї. Маряна стояла, сердито дивлячись у підлогу.
Що трапилося? Тарас підійшов до доньки.
Оксану вразило, що чоловік підійшов саме до Маряни, а не до сина.
Вона за…забрала ма…шинку, ридав Артем.
Почулося шипіння вареників, що перекипіли, і Тарас кинувся на кухню. «І жодного слова їй не скажеш. Гостя. Сиротина, як називає її свекруха. А що мені робити?»
Хочеш мультики дивитися? Оксана пересилила себе й спокійно звернулася до дівчинки.
Маряна кивнула, і Оксана з полегшенням увімкнула телевізор. Діти сіли на диван.
Твоя мати знову за своє? Вирішила так зруйнувати нашу сімю? В неї ж ідея фікс звести тебе з колишньою. Мені розповідали, як вона кричала, коли народився Артем, що в неї немає іншого онука, крім Маряни. Вирішила перевірити, як я ставлюся до твоєї доньки? прошипіла Оксана, повернувшись на кухню.
Їй справді погано, заступився Тарас.
А чим їй велика дівчинка завадила? Води б принесла, «швидку» викликала. З нею безпечніше. Я в її віці вже сама сирники пекла.
Годі! різко обірвав її чоловік, з грюком поклавши ложку. Маряночко, іди їсти вареники! гукнув він у кімнату.