Все! Моя терпіння тріснуло! гримнув Дмитро, лише увійшовши з Олесею у квартиру. Ти коли-небудь навчишся тримати язика за зубами?
А що я такого сказала? обурилася Олеся.
І ще питаєш? Дмитро викривився в недобрій усмішці. Ти, моя золота, вже всі межі перейшла! Доведеться тебе виховувати!
Дмитре, та в чому справа? відступаючи, спитала вона.
Справа в тому, що твоя поведінка навіть задовільною не є! Сама з пальця, а гордощів як у княгині!
Не всім же бути такими ходулями, як ти! відповіла Олеся на різкість чоловіка. А дівчина має бути витонченою та тендітною!
А ще тихою, слухняною та покірною! Чого тобі бракує! Дмитро розстебнув ремінь і витягнув його із штанів. Виховуватиму тебе, як батьки наказали!
Ти з глузду зʼїхав? відскочила Олеся. Ти мене що, битимеш?!
Виховувати! Дмитро оскалився. І карати за довгий язик! Ти ж мою матір мало не до інфаркту довела сьогодні!
А нехай не несе дурниць! Олеся скосила очі. З якого дива я мала знімати туфлі, які, до речі, у пакеті принесла, щоб одягати її смердючі капці? Знаєш, з моїм зростом не дуже зручно на низькому ходу вигулюватись!
Нормальні капці! наступав Дмитро. Для гостей!
А з яких це пір гості мають мити посуд, а потім ще й плиту? трохи схиливши голову, спитала Олеся. До того ж, я не терплю, коли мені наказують!
Ось тому зараз і отримаєш! Ти моя дружина, а поводишся, ніби недострижена королівна! Зараз я тебе дострижу, щоб чоловіка поважала! І батьків його шанувала!
А нехай самі поводяться пристойно! Олеся встигла промайнути у кімнату. Самі хамують, а я що, мовчати маю? Ти ж мав свою дружину захистити!
Ось, яка я маленька й тендітна! А вони мене ображають! Олеся надула губки, не спускаючи очей із чоловіка.
Якби ти поводилася відповідно до свого зросту й становища, ніхто б тобі не хамив! Але ж в тебе завжди своя думка! Ось я зараз із тебе її вибʼю!
Будь ласка, не треба! Олеся всмикнула носом. Ті мені болитиме!
Ще й як! з задоволенням проказав Дмитро. Так, що до кінця життя свого місце знатимеш! Зовні маленька, а ставиш себе, ніби сама княгиня Ольга!
Не треба! верескнула вона, притиснувшись до стіни й згорнувшись у клубочок.
Дмитро підійшов упритул і замахнувся ременем:
Треба! Із таких зубастих дурниць вибивати! Інакше не зрозумієте!
Знайомство Дмитра із батьками майбутньої дружини залишилося в його памʼяті назавжди.
Федір Олексійович, який наполягав, щоб його звали «тато Федя», довго тряс руку Дмитра, а потім міцно обійняв:
Сину! Та я ж для тебе все, що забажаєш, робитиму! Усе життя про сина мріяв, а Марійка мені лише донечку народила й на тім зупинилася!
Я радий, тату Федю, зніяковіло говорив Дмитро. Я в рибалці не дуже…
Та годі! Ми всі не дуже! реготав тато Федя. Головне, що в мене син буде! А рибалці навчу! Всього навчу!
Якщо час знайдеться…
Ти ж не розумієш, яке ти для мене щастя! у чоловічих очах блиснули сльози. З ними ж й поговорити не про що! він кивнув у бік доньки й дружини. А ми з тобою й про машини побалакаємо, й про космос, й про те, як у цьому бабському царі вижити!
Марія Михайлівна відтягла чоловіка від майбутнього зятя й запросила до столу:
Це його болячка! вибачливим тоном сказала вона. У нього пʼять сестер, та й у жіночому колективі працює. Він мене мало не в пологовому не покинув, коли почув, що не сина народила. Ось тепер буде кому душу відвести!
Чим зможу, скромно відповів Дмитро, сідаючи на стілець.
Думаю, зможете, Дмитре, посміхнулася Марія Михайлівна. Знали б ви, як він про сина мріяв! Навіть із Олесею намагався хлопця виліпити, добре, що я вчаси втрутилася! Дівчина має бути ніжною, ласкавою, витонченою! вона глянула на чоловіка: А не тим, що ти із неї робити намагався!
Тато Федя невдоволено зиркнув на дружину, потім на доньку, але з доброю усмішкою подивився на Дмитра.
Ось! помітила Марія Михайлівна. Досі на нас ображається. Буває, прибіжить схвильований, щоб розповісти щось, а потім згадає, що не жіноча тема. Махне рукою, вилає себе в думках і геть. Іноді й слова за день не перекинемося. Але з вашим приходом, Дмитре, вона торкнулася його руки, він ожив!
Та я його швидко пригамую, якщо надокучатиме! підказала вона.
Ні, що ви! Я певен, ми знайдемо спільну мову!
Слова тата Феді розминулися з ділом. Він одразу ж узяв Дмитра в оборону й почав скаржитися:
Ти не уявляєш,