Мамо, ти зовсім зїхала з глузду?
Слова доньки вхопили Лідію за серце, ніби гостра голка. Боляче. Вона мовчки продовжувала чистити картоплю, стискаючи ніж трохи міцніше.
На нас уже пальцями показують! Ну тато то зрозуміло, чоловік, але мати?! Жінка! Хазяйка роду! Тобі не соромно?
Сльоза прокотилася по щоках Лідії, за нею друга Незабаром вони текли, як дощ, а донька не вгавала.
Костя, її чоловік, сидів на стільці, плечі звисли, губа випнута.
У тата здоровя кепське, ти як взагалі?! Йому догляд потрібен! Костя схлипнув. Хіба так роблять? Мамо? Він тобі все життя віддав, дитину разом виростили, а тепер що? Захворів і ти вже на інших дивишся? Ні, любонько, так не годиться
А як годиться? тихо запитала Лідія.
Що?! Ти знущаєшся?! Тату, чуєш, вона знущається!
Оленко, наче я тобі не мати, а найлютіший ворог Ох, як же ти за тата переживаєш
Мамо! Що ти видумуєш?! Годі! Дзвоню бабусям, нехай із тобою розбираються! Ганьба!
Уяви, зітхнула Олена, повернувшись до батька, я з університету йду, а вони по алеї гуляють, під ручку! Він їй вірші читає, напевно, сам склав, так, мамо? Про кохання, мабуть?
Зла ти, Олю. Зла і дурна. Молода ще
Жодного каяття! Все, дзвоню бабусям, нехай приходять!
Лідія мовчки випрямилась, розгладила складки на спідниці, струсила невидимі порошинки. Підвелась.
Гаразд, рідні мої. Піду я.
Куди, Лідо?
Піду від тебе, Костю.
Як підеш?! Куди?! А я?!
Донька в цю мить щось лютіше викрикувала в телефон.
О-о-лень! застогнав Костя, ніби по мертвому. Оле-ень!
Що, тату?! Спина болить?! Де?!
Ой, ой Олю вона мати пішла сказала
Як пішла?! Куди?! Мамо, що ти видумала на старість?!
Лідія усміхнулась. Акуратно складала речі у валізу.
Вона вже збиралась піти, та захворів Костя хребет защем