Багатий підприємець шістнадцять років шукав свою зниклу доньку, не підозрюючи, що вона вже давно живе й працює в його ж домі…
Марія схлипувала, зарившись обличчям у подушку. Її розпачливі ридання роздирали тишу кімнати. Ярослав не знаходив собі місця він нервово ходив із кута в кут, намагаючись зрозуміти, як таке могло статися.
Як можна було втратити дитину? спитав він, із зусиллям стримуючи гнів.
Я її не губила! скрикнула Марія. Ми сиділи на лавочці, Соломія гралася в пісочниці. Навколо було повно дітей, ти ж знаєш. Хіба можна стежити за кожним цілодобово? А потім усі розійшлися Я одразу обійшла все навколо, перевірила кожен куточок, потім подзвонила тобі!
Голос жінки знову затремтів, і вона заридала ще гірше. Ярослав зупинився, присів поруч і обережно поклав руку їй на плече.
Пробач, промовив він уже мякше. Я розумію. Це не просто втрата. Її вкрали. Я знайду їх. Обовязково знайду.
Пошуки пятирічної дівчинки почалися негайно. Поліція працювала цілодобово, обшукували подвіря, підвали, парки, ліси. Усі сили були кинуті на пошуки, але жодного сліду. Здавалося, дитина зникла безвісти, ніби крізь землю провалилася.
Ярослав за одну ніч постарів на десять років. Він памятав обіцянку, дану хворій дружині: зробити так, щоб Соломія була найщасливішою дівчинкою на світі, що він буде її берегти як зіницю ока. Через два роки після смерті першої дружини він одружився з Марією. Вона наполягала, казала, що Соломії потрібна жіноча турбота. Стосунки між дівчинкою й мачухою не склалися, але Ярослав вірив це тимчасово.
Цілий рік він ледве тримався. То вдавався до пияцтва, то, навпаки, навіть не дивився на горілку. Фірмою тим часом керувала молода дружина, і Ярослава це влаштовувало. Єдине, що він робив щодня дзвонив у поліцію. І щоразу отримував ту саму відповідь: «Нових даних немає».
Рівно через рік після зникнення доньки Ярослав прийшов на дитячий майданчик, де все почалося. Сльози котилися по його щоках.
Рік Рівно рік без неї
Правильно, поплач. Сльози душу очищають, почувся голос поруч.
Ярослав здригнувся. Поруч сиділа баба Ганна місцева двірничиха, яка жила тут стільки, скільки існував цей заможний район. Вона здавалася вічною ні старіючою, ні молодшою, просто частиною краєвиду.
Як тепер жити?
Не так, як зараз. Ти вже давно не схожий на людину. А якщо Соломія знайдеться якою ти їй покажешся? Та й взагалі, що ти з людьми робиш?
Про що ти? До чого тут люди?
До того, що дружина твоя розпродає фірму. Люди залишилися без роботи. Ти дав надію, а тепер викидаєш їх на вулицю, як сміття.
Цього не може бути
А виходить саме так. Та й отруїти тебе може, тоді доньці й повертатись буде нідо кого.
Баба Ганна встала й, не прощаючись, пішла геть, байдуже шурхаючи мітлою по асфальту.
Ярослав ще трохи посидів, потім повільно пішов додому. За годину привів себе до ладу. Коли подивився у дзеркало, його перекривило перед ним стояв старий: худий, змарнілий, чужий.
Він сів у машину, яку рік не водив, і поїхав до офісу. Всередині в ньому щось затремтіло він відчував, що починає повертатися до життя.
На першому поверсі замість знайомого обличчя адміністратора сиділа молода дівчина, захоплено дивилася відео. Вона навіть не звела на нього очей. На другому поверсі замість його вірної секретарки Ольги Іванівни новенька, яскраво нафарбована особа. Побачивши Ярослава, вона спробувала зупинити його:
Ви не можете туди зайти!
Та він лише відштовхнув її й увійшов. У кабінеті його чекав сюрприз: Марія сиділа на колінах у молодого чоловіка. Побачивши чоловіка, вона схопилася, поспіхом поправляючи одяг.
Яре! Я зараз усе поясню!
Геть. У тебе дві години, щоб зникнути з міста.
Марія вибігла, а її кавалер, блідий і спітнілий, промайнув слідом. Ярослав холодно додав:
Це стосується й вас.
Через кілька хвилин він викликав усіх керівників відділів. Подзвонив Ользі Іванівні, яка пішла після того, як Марія замінила всіх ключових співробітників.
Я дзвонила, але ви не піднімали слухавку, сказала вона.
Приїжджайте назад. Вас чекають.
Так почалося відродження фірми. Ярослав майже дві доби не виходив із офісу, розкладаючи все по полицях, відновлюючи звязки, звільняючи тих, хто зрадив. Повернувшись додому, він усміхнувся Марія встигла винести все цінне. Але йому не було шкода. Тільки б не надорвалася. Він уже в обід перекрив їй доступ до банківських рахунків.
Знайомі хитали головами: куди подівся той добродуш