Бізнесмен шістнадцять років шукав свою зниклу доньку, не знаючи, що вона вже давно живе та працює в його будинку…
Марійка ридала, занурившись обличчям у подушку. Її роздираючі зойки порушували тишу кімнати. Олексій не знаходив собі місця він нервово ходив із кута в кут, намагаючись зрозуміти, як таке взагалі могло статися.
Як можна було загубити дитину? спитав він, насилу стримуючи гнів.
Я її не губила! викрикнула Марійка. Ми сиділи на лавочці, Соломія гралася в пісочниці. Навколо було повно дітей, ти ж знаєш. Хіба можна за всіма стежити цілодобово? А потім усі розійшлися Я відразу оббігла все навколо, перевірила кожен куточок, потім подзвонила тобі!
Голос жінки знову затремтів, і вона заридала ще гірше. Олексій зупинився, сів поряд, обережно поклав їй руку на плече.
Пробач, промовив він уже мякше. Я розумію. Це не просто втрата. Її вкрали. Я знайду їх. Обовязково знайду.
Пошуки пятирічної дівчинки розпочалися негайно. Поліція працювала цілодобово, обшукували подвіря, підвали, парки, лісові зони. Усі сили кинули на пошуки, але жодного сліду. Здавалося, дитина зникла безвісти, ніби крізь землю провалилася.
Олексій за одну ніч постарів на десять років. Він памятав обіцянку, дану хворій дружині: зробити все, щоб Соломія була найщасливішою дівчинкою на світі, що він буде її берегти як власне життя. Через два роки після смерті першої дружини він одружився з Марійкою. Вона наполягала на цьому, казала, що дівчинці потрібна жіноча турбота. Стосунки між Соломією та мачухою не склалися, але Олексій вірив це тимчасово.
Цілий рік він практично не виходив із себе. То вдавався у запої, то, навпаки, відмовлявся навіть від ковтка горілки. Фірмою тим часом керувала молода дружина, і Олексія це влаштовувало. Єдине, що він робив щодня дзвонив у поліцію. І кожного разу отримував ту саму відповідь: «Нових даних немає».
Рівно через рік після зникнення доньки Олексій прийшов на дитячий майданчик, де все почалося. Сльози котилися по його щоках.
Рік Рівно рік без неї
Правильно, поплач. Сльози душу очищають, почувся голос поруч.
Олексій здригнувся. Поруч сиділа баба Параска місцева прибиральниця, яка жила тут стільки, скільки існував цей елітний котеджний селище. Вона здавалася вічною ні старіючою, ні молодшою, просто частиною пейзажу.
Як тепер жити?
Не так, як зараз. Ти вже давно не схожий на людину. А якщо Соломія знайдеться якою вона тебе побачить? Та й взагалі, що ти з людьми чиниш?
Про що ти? До чого тут люди?
До того, що дружина твоя розпродує фірму. Люди залишилися без роботи. Ти дав надію, а тепер викидаєш їх на вулицю, ніби сміття.
Цього не може бути
Та виходить, що може. Та й отруїти тебе може, тоді доньці й повертатися буде ні до кого.
Баба Параска встала і, не прощаючись, пішла геть, байдуже шуршачи мітлою по асфальту.
Олексій ще трохи посидів, потім повільно попрямував додому. За годину привів себе до ладу. Коли подивився у дзеркало, його здригнуло перед ним стояв старий: худий, змарнілий, чужий.
Він сів у машину, яку рік не водив, і поїхав до офісу. Всередині щось затремтіло він відчував, що починає повертатися до життя.
На першому поверсі замість знайомого обличчя адміністратора сиділа молода дівчина, захоплено дивилася відео. Вона навіть не поглянула на нього. На другому поверсі замість його вірної секретарки Надії Василівни новенька, яскраво нафарбована особа. Побачивши Олексія, вона спробувала його зупинити:
Вам не можна туди заходити!
Але він лише відштовхнув її і увійшов. У кабінеті його чекав сюрприз: Марійка сиділа на колінах у молодого чоловіка. Побачивши чоловіка, вона схопилася, поспішно поправляючи одяг.
Олексію! Я зараз усе поясню!
Геть. У тебе дві години, щоб зникнути з міста.
Марійка вибігла, а її кавалер, блідий і спітнілий, прослизнув слідом. Олексій холодно додав:
Це стосується й вас.
Через кілька хвилин він викликав усіх керівників відділів. Подзвонив Надії Василівні, яка пішла після того, як Марійка замінила всіх ключових співробітників.
Я дзвонила, але ви не брали трубку, сказала вона.
Приїжджайте назад. Вас чекають.
Так почалося відродження фірми. Олексій не виходив із офісу майже дві доби, розкладаючи все по полицях, відновлюючи звязки, звільняючи тих, хто зрадив. Повернувшись додому, він усміхнувся Марійка встигла винести все цінне. Але йому не було шкода. Лише б не надорвалася. Він уже в обід перекрив їй доступ до банківських рахунк