Новорічні свята добігали кінця. Після святкових застіль салати, тістечка та закуски вже набридли, тому на сніданок Оксана зварила вівсянку. Час повертатися до звичної простої їжі.
Вони троє снідали, коли з кімнати долинула мелодія вхідного дзвінка на чоловіковому телефоні. Він вийшов із кухні. Оксана мимоволі прислухалася, намагаючись за його відповідями вгадати, хто дзвонить і чого.
Коли Дмитро повернувся, Оксана помітила, що він не виглядав засмученим. Схвильованим так, але не розбитим.
«Гм почав він. Мама дзвонила, просила приїхати. У неї тиск підскочив».
«Звичайно, їдь», кивнула Оксана.
Коли чоловік пішов одягатися, вона згадала його слова по телефону: «Зараз? Може, не варто? Ну добре, добре». Коли свекруха дзвонила і вимагала приїхати, Дмитро зазвичай мчав до неї без зайвих слів. «Знову себе накручую», зупинила себе Оксана.
«Скоро повернуся», крикнув із передпокою Дмитро, і двері за ним захлопнулися.
«Їж, давай», підганяла Оксана сина, який возив ложкою по тарілці, розмазуючи кашу.
«А ми підемо на гірку? Ти обіцяла», Ярослав зачерпнув ложкою каші й довго дивився на неї, перш ніж покласти в рот.
«Тато повернеться і підемо. Гаразд? вона посміхнулася синові. Тільки умова: зїсти кашу».
«Добре», без ентузіазму хлопчик знову підніс ложку.
«Якщо за пять хвилин тарілка не буде чистою нікуди не йдемо», строго сказала Оксана й підійшла до раковини мити посуд.
Вона прасувала білизну, а Ярик грав машинками на підлозі, коли в дверях клацнув замок.
«Нарешті». Оксана поставила праску на підставку й прислухалася до шелесту в передпокої. «Чогось довго він там», подумала вона й пішла назустріч чоловікові.
У дверях перед нею зявилася дівчинка літ десяти й цікаво подивилася на Оксану. Позаду до неї підійшов Дмитро. Вид у нього був винуватий. Він поклав руки на плечі дівчинці й визирливо підняв підборіддя.
«Це моя донька, Софійка», сказав Дмитро й опустив очі. «Мама попросила взяти її до завтра».
«Зрозуміло. А її мама? З новим коханцем поїхала на море?» їдко зауважила Оксана.
Дмитро здригнув плечима, але не встиг нічого сказати Оксана повернулася до прасування.
«Заходь», почула вона й кутком ока помітила, як дівчинка підійшла до Ярика.
«У нас лишилася каша?» запитав Дмитро.
«Я не хочу кашу», одразу відповіла Софійка. «Я хочу макарони з ковбаскою».
Дмитро збентежено подивився на доньку, потім на дружину. Оксана знизала плечима й махнула рукою у бік кухні, мовляв, іди, готуй, я зайнята.
Незабаром Дмитро покликав її з кухні.
«А в нас є макарони? Я не знайшов».
«Є. Ось залишки. Допрасую схожу в магазин», Оксана докірливо глянула на нього.
«Не дивись на мене так. Я й сам не знав, що»
«Невже? А мама, коли дзвонила, не сказала, нащо тебе кличе?» те, як чоловік опустив очі, дало Оксані зрозуміти, що вона влучила в саме серце. «А мене запитати не варто було? Чи не