ЖИЛКА
Олег Миколайович технолог за сорок покинув дружину, залишив їй квартиру та речі, забрав лише старенькі «Жигулі», що дісталися від батька. У них і вклав валізу з особистим добром.
Ділити майно не став: «Донька росте, нехай усе їй дістанеться».
З дружиною давно не ладили. Останніми часами вона лише й казала: «Грошей дай». Віддавав зарплату, премії, тринадцяту а їй завжди не вистачало. Обіцяв платити аліменти та підтримувати доньку.
Спочатку жив у друга, потім отримав кімнату в гуртожитку, а як цінного фахівця поставили в чергу на житло. Були це вісімдесяті тоді ще давали квартири безкоштовно.
Два роки Олег провів у гуртожитку, поки підприємство будувало девятиповерхівку. А потім його запросили до профкому:
«Олеже Миколайовичу, сказав голова, вам, як самотньому, належить однушка, але є можливість віддати двокімнатну, хоч і малосімейну. Ви у нас класний спец, тому ось ключі».
Олег аж зніяковів: «Дякую. Радий, що тепер зі своїм».
За місяць зібрав небагатий скарб переважно техлітературу й, завантаживши в ті ж «Жигулі», поїхав у нову квартиру.
Ліфт ще не працював, тож пішки піднявся на пятий поверх. З хвилюванням підійшов до квартири 72, вставив ключа а він не підходить.
За дверима почувся шелест і шепіт. Почав стукати, вимагаючи відчинити у відповідь тиша. Спустився, знайшов слюсаря, і вони відкрили. Усередині речі, кинуті як попало. У передпокої жінка з переляком дивилася на них:
«Не виїду! Виселити мене не маєте права у мене діти!»
Поруч тіснотилися два хлопчики, семи й восьми років. Олег намагався пояснити, що це його квартира, що в нього ордер, а вона зайшла незаконно.
«Спробуй вигнати нас на мороз!» кричала вона у відчаї.
Олег пішов. У профкомі розповів усе. Виявилося, жінка вдова, чоловік загинув, а вона з дітьми жила в аварійному бараку, що промерзав взимку. Ганялася по міській владі стояла в черзі, але її постійно відсовували. І ось, не витримавши, заселилася в новий будинок.
«Виселятимемо, рішуче сказав голова профкому. Подамо до суду. Це час займе, тож потерпи».
«Чи не можна мирно? запропонував Олег. Може, поговорити?»
«Спробуй. Навряд допоможе такі матері з дітьми нерозумні, закону не шанують».
Олег знову пішов до квартири переконати жінку. Там якраз лагодили зламаний замок.
«Давайте по-людськи, сказав він. Ви ж зайняли чужу квартиру».
«А тобі справедливо її дали?»
«Так. Двадцять років на підприємстві, ось ордер».
«А в мене діти. Не збираюся з ними в дірчатому бараці мерзнути».
«Чому саме моя квартира?»
«Так вийшло. Тобі ще дадуть ти ж розумний на заводі».
Ні з чим пішов Олег. Тим часом справу про виселення порушили. До жінки вже заходили, попередили час на виїзд.
Дізнавшись, що її просто виженуть на холод, Олег знову прийшов. Застав Людмилу (так її звали) пригніченою, з заплаканими очима; хлопці тиснулися до неї.
«Вам доведеться виїхати. Я вже й у гуртожитку жити не можу».
Важко зітхнувши, вона сіла.
«Чому місто вам не дає житло? Ви ж у черзі».
«Ходила, почала Людмила. Там сидить нахабний начальник, кожен раз: Чекайте».
«Поїхали», сказав Олег.
Зазвичай соромязливий, він раптом відчув у собі силу. Нахваляв секретарці про свій візит і майже вдерся в кабінет із Людмилою.
«У жінки черга підійшла, а ви її відсовуєте. Створіть комісію, перевірте чергу!»
Начальник помякшав, заусміхався: черга вже на підході, через два місяці двокімнатна у новому будинку. Олег навіть переглянув документи вулицю, будинок, де вона отримає житло.
«Якщо не дасте влаштую перевірку», попередив на прощання.
Повернувшись, Людмила почала збирати речі:
«Повернуся в барак. Ви й так для нас багато зробили».
«Ось що, запропонував Олег. Займайте залу, а я спальню. Решта спільна. Як здадуть ваш будинок тоді й виїдете. Грошей не беру».
Людмила так здивувалася, що аж заплакала.
Олег працював допізна, а вдома його чекала вечеря. Вранці Людмила готувала сніданок йому та дітям. Він намагався дати гроші, але вона відмовлялася: «Хоч так вас подякувати».
Одного вечора постукали. На порозі колишня дружина, яка три роки його не цікавила.
«Недаремно люди бурчать, що прийняв жилку», заявила вона.
Хотіла ще насварити, але Олег під локоть вивів її за двері й, переконавшись, що причин для візиту нема, відправив додому.
Людмила схвилювалася, але Олег заспокоїв: у дружини з донькою гарна двокімнатна.
Навесні Людмилі нарешті дали квартиру. Олег допоміг переїхати. Зі сльозами в