ОБАВАННЯ
У жіночому колективі завжди знайдеться місце для пліток.
А, як відомо, язик у пліткарки довший за драбину. В одному дитсадку часто обговорювали особисте життя виховательки Олени. Для молодої жінки це були різні речі. Лена, здавалося, із задоволенням дарувала привід для пересудів.
У неї завжди було повно шанувальників. Щойно у садочку зявлявся сантехнік, тесляр чи маляр, Лена, забувши про свої обовязки, мчала, нібито допомагати майстру. Хоча далі відвертого кокетування й обіцяючих усмішок справа не йшла, усі були певні у Лени «носик у пуху».
Лена цвірінькала без зупинки, опиняючись серед чоловіків. Вона навіть мило жартувала зі сторожем Івановичем, який ось-ось мав піти на пенсію.
Їй подобалось «купатися» у компліментах, почуватися неперевершеною серед колег.
А варто зазначити, що Лена була одружена й виховувала семирічну доньку Соломію. Але ці обставини анітрохи не бентежили її в особистому житті.
Чоловік Богдан души не чаяв у своїй Ленусі. Пилинки з неї здував. Він здогадувався про невинні жарти дружини. «Ну що ж, якщо жінка гарна… Їй важко не реагувати на увагу наздріплих чоловіків. Зате Ленуся мені вірна дружина», заспокоював себе Богдан.
Свята простота. Тим більше, Лена запевняла чоловіка у своїй безмежній любові.
…Лена виходила заміж за наполяганням матері. Вона казала, що з покірного Богдана можна «ліпити» ідеального чоловіка. Так воно й сталося. Богдан був чудовим фахівцем з електрообладнання. Часто їздив у відрядження. Повертаючись, засипав Лену й доньку незвичайними подарунками, а весь вільний час присвячував родині. Але чогось Лені в цьому тихому й затишному шлюбі не вистачало. Пристрастей? Буйства почуттів?
…І ось одного разу Лена закохалася без памяті. Все почалося з того, що Івановича несподівано відправили на пенсію. А сторожем у садок влаштували сина завідувачки. Ярик навчався на четвертому курсі медінституту, готувався стати стоматологом.
Завідувачка дитсадка Наталя Миколаївна вирішила допомогти синові-студентові матеріально, тому запропонувала йому працювати вночі. Ярик одразу погодився. Зайва гривня ніколи не завадить. Та й кохану дівчину можна буде в кіно сводити чи морозивом пригостити…
І неважливо, що дівчини поки немає. У такого перспективного хлопця (майбутнього лікаря!) вона скоро зявиться.
І щойно Ярик приступив до роботи, Лена не втрималася й заглянула до нього у сторожку.
…Справа була взимку ввечері. Усіх дітей розібрали батьки. Лена без запрошення завітала до сторожа-студента. Познайомитися. Ярик, як вихований хлопець, запросив гостю сісти. Сам влаштувався на потертому дивані. Лена вміла завязати легку розмову. За її язиком не встигнеш…
Розбалакалися. Не було кінця їхній бесіді. Ярик захоплено розповідав про себе, про медицину, про друзів. Лена розуміюче кивала. Потім Лена скаржилася на своє нудне життя, а Ярик уже ніжно тримав її за руку й заспокоював. Час минав непомітно. На місто вже спустилася ніч.
Ярику довелося проводжати Лену додому. На щастя, вона жила недалеко від садка.
Так почався їхній запаморочливий роман.
Лена не могла стримувати себе. Вона мчала в прірву, не зупиняючись. Ярик незабаром зізнався їй у коханні. Уся ця історія миттєво стала відома колективу садка. А біля чужого рота не поставиш воріт. Завідувачка Наталя Миколаївна викликала Лену до себе в кабінет. Для «розмови».
«Лено, нагадую у тебе є сімя. Благаю, як мати, залиш Ярика в спокої. Забудь про нього. Що спільного може бути у вас? У тебе чоловік, донька. Ярику ще вчитися й вчитися. Йому не потрібна ця крадена любов. Чи ти хочеш, щоб я звільнила тебе за аморальну поведінку?» погрожувала завідувачка.
«Звільняйте, Наталю Миколаївно! Від Ярика я не відступлюся. Він мій!» поставила крапку Лена й вибігла з кабінету.
«Дивись, не пошкодуєш!» крикнула вслід розгнівана завідувачка.
Наступного дня Лена прийшла до Наталі Миколаївни із заявою про відпустку. Завідувачка без слова підписала й додала:
«Сподіваюся, Лено, ти опамятаєшся. Мені не потрібна невістка з «приданим»!»
Лена, забравши доньку («придане»), поїхала до батьків у село. Хотілося побути наодинці й ухвалити правильне рішення. Лена сама не розуміла, що з нею відбувається. Жага? Пристрасть? Обавання? Хоч розум у цей час мовчав, а серце болісно просило любові.
У селі жила ворожка Маруся. До неї їздили люди з усіх кінців за порадою, за допомогою у біді. Марусі було ні багато ні мало 90 років. Але в неї був ясний розум і безліч оптимізму. Вона жила сама на околиці села в старій хатині. Колись у Марусі був чоловік і семеро дітей. Стара всі