Син виставив на загальний огляд.
Мамо, ти бачила, що син про тебе написав? голос Соломії тремтів від обурення, телефон ледь не випав із її рук. Ні, не про мене, про тебе! Віталій! Твій улюблений Віталійко! У соцмережах виклав!
Ганна Іванівна повільно сіла на кухонний стілець, міцніше притиснула трубку до вуха. У животі щось болісно стиснулося, як тоді, коли лікарі оголосили діагноз Григорію. Тільки гірше.
Що він написав, Соломійко? прошепотіла вона, хоча вже здогадувалася, що нічого доброго не почує.
Та там… там цілий роман! Про те, яка ти мати! Що все життя його контролювала, не давала жити! Що через тебе в нього не складається особисте життя! Мам, я не можу це читати, у мене руки трясуться! І коментарі там… Господи, що люди пишуть!
Ганна Іванівна заплющила очі. Кухня навколо неї потемніла, лише холодильник гув, як завжди ввечері. На столі холоділа недоїдена гречана каша Віталій так і не прийшов вечеряти, хоча вона спеціально зварила, як він любить, з мясними котлетами.
Мам, ти мене чуєш? схвилювалася Соломія.
Чую, доню. А що там у коментарях?
Не хочу повторяти. Краще сама не читай, гаразд? Серце ж твоє… Я зараз до тебе приїду, добре?
Не треба, Соломійко. Пізно вже, дітей класти треба. Я… я розберуся.
Поклавши трубку, Ганна Іванівна довго сиділа нерухомо. За вікном скупчувалися жовтневі сутінки, у дворі запалали ліхтарі. Десь плакала чиясь дитина, хлопнули двері підїзду. Звичайні звуки звичайного вечора, тільки всередині все перевернулося.
Віталій прийшов додому близько одинадцятої, від нього пахло пивом і цигарками. Ганна Іванівна зустріла його у передпокої, дивилася, як він знімає черевики, не дивлячись на неї.
Вечеряти будеш? тихо запитала вона.
Не хочу. Він повісив куртку на гачок, все ще уникаючи її погляду.
Віталійку…
Що? різко обернувся він, і вона побачила в його очах щось незнайоме. Злість? Сором? Виправдання?
Навіщо ти це написав?
Син замовк, потер перенісся. Ганна Іванівна раптом помітила, як він постарів за останні місяці. Віталію вже тридцять два, а вона все ще бачила в ньому свого хлопчика, який прибігав із школи й розповідав про бійки та двійки.
Мам, я не хотів тебе образити, промовив він нарешті. Просто… у мене зараз важкий період. З Іринкою розійшлися, на роботі проблеми. А психологиня сказала, що мені треба проговорити дитячі травми.
Травми? перепитала Ганна Іванівна. Які травми, Віталію? Що я тобі такого зробила?
Мам, ну ти ж розумієш… Ти завжди була надто… турботливою. Памятаєш, як в університеті кожен день дзвонила, питала, чи поїв я, чи тепло вдягнувся? Як познайомилася з сусідкою по гуртожитку й просила за мною приглядати?
Ганна Іванівна притулилася до стіни. Так, вона памятала ту сусідку, Олену. Хороша була дівчина, з багатодітної сімї. Вона її частувала домашніми пиріжками, просила інколи Віталійка погодувати, якщо він забував поїсти. Що в цьому поганого?
А памятаєш, продовжив Віталій, заходячи у кімнату, як ти приїжджала кожні вихідні? Привозила банки з борщем, білизну прала? Хлопці з мене сміялися.
Я хотіла допомогти, прошепотіла вона. У мене ж тільки ви з Соломійкою. Після того як тато помер…
Ось саме! зірвався син. Ти на нас усю свою нерозтрачену любов вилила! А ми задихалися! Соломія хоч заміж вийшла, поїхала, а я…
А ти що? Я тобі щось забороняла? Заважала одружитися?
Віталій сів на диван, сховав обличчя в долоні.
Мамо, ти не розумієш. Так, ти нічого прямо не забороняла. Але ти завжди була поруч! Завжди! Моїх дівчат годувала, опікала, а потім вони почувалися зайвими. Навіщо їм я, якщо в мене є мама, яка все за мене робить?
Іринка теж так вважала?
Іринка… він важко зітхнув. Іринка сказала, що я інфантильний. Що в свої тридцять два живу з мамою, як підліток. Що мені вже час навчитися самостійності.
Ганна Іванівна повільно пройшла на кухню, ввімкнула чайник. Руки тремтіли, ледь вдалося поставити чашки на стіл. Віталій пішов за нею, став у дверях.
Мам, я не хотів тебе образити. Чесно. Але мені треба було це все виговорити, розумієш? А в інтернеті якось легше. Люди діляться досвідом, радять…
І що ж тобі порадили? запитала вона, не обертаючись.
Різні думки. Хтось каже, що треба зїхати від батьків. Хтось що межі вибудовувати. А хтось пише, що в них саміх такі самі проблеми.
Ганна Іванівна розлила чай по чашках, додала цукру. Згадала, як двадцять років тому так само стояла на цій кухні й заварювала чай для Г