Олежу, впусти мене. Впусти! Я ж твоя мати! Ти мусиш дати грошей, інакше мене не приймуть назад, за дверима монотонно лунали удари, крик не втихав, ти зобовязаний!
Олег притулився до дверей зі свого боку і заплющив очі. Ні, він не відчинить! Досить того, що все дитинство він прожив з цим клеймом «не такий, як усі».
Хлопець пройшов у кімнату, ліг на ліжко, надів навушники та включив музику на повну.
Своє раннє дитинство Олег памятав погано. Здається, на пятий день народження йому подарували машинку на радіокеруванні, був торт і друзі з садочка. Батько тоді ще був поряд.
А потім до їхнього дому заселилися люди з того дивного братства. І на цьому свята для хлопчика закінчилися.
Його мати досить швидко підпала під вплив общини. Батько, бачачи її божевілля, пішов із сімї, оформив розлучення та погодився добровільно платити на сина якісь гроші.
Але й вони йшли не на те, щоб одягнути чи взути дитину. Загалом, з дитинства братство здавалося Олегу чимось на кшталт восьминога, що вичікує свою жертву.
Ззовні воно мирне й незвичайне. А потім раз! і ти вже не виберешся з його цепких щупалець.
Шостий день народження Олега вже не святкували. Як і наступні десять, бо в організації це не вважалося святом.
Зате були загальні «особливі дні», коли можна було зїсти щось смачненьке. У решту часу мати з сином ходили по дворах, розповідаючи про вчення разом із іншими послідовниками.
Квартиру вона швидко продала допомогли юристи братства. Олег фактично залишився бомжем із пропискою в бараку десь у глухому селі.
Гроші, звичайно, пішли в общину.
Усі його шкільні роки вони жили в спільній кімнаті з іншими жінками та дітьми. Одягалися в так звану «гуманітарку» з-за кордону. І без кінця проповідували.
У школі над Олегом сміялися, він бився, і за це отримував подвійно: спочатку на вулиці, потім у общині за подерту одежу й за те, що недостатньо старанно проповідував.
Загалом, хлопця вважали безнадійним, зайвим баластом. Саме цим він і скористався. У 16 років Олег втік у місто за тисячу кілометрів від свого рідного обласного центру.
Вступив до коледжу, рано почав працювати, потім був інститут. Зараз він успішний програміст, нещодавно купив квартиру.
Але той страх, який переслідував його багато років, збувся. Мати та її релігійні фанатики знову його знайшли. Вважали зручною жертвою, яку можна доїти.
***
Все почалося тиждень тому, коли мати, яку він ледь впізнав, підстерігла його біля роботи:
Привіт, синочку, а я тебе тут уже три години чекаю.
І навіщо, цікаво?
Ну як? Я ж твоя мама! Знудьгувалася, у гості приїхала. Невже тобі не приємно мене бачити?
Ні, я тебе не кликав і не чекав. Додому не пущу, у гості не запрошу. Можу їжі купити, якщо ти голодна.
Дякую, синочку, давай разом поїмо. мати явно зраділа такій удачі.
Олег купив їй поїсти, вони сіли на лавку в парку.
А як же твоя організація? спитав Олег, невже ти з неї вийшла?
Не зовсім, синочку. Але я не приношу їм достатньо користі. А йти мені тепер нікуди.
Мою адресу ти звідки взяла?
Мені її дали, сказали їхати до сина. Ось я й приїхала.
Олег зітхнув:
І де ти зупинилася, де житимеш?
Та мені ніде, власне. Але нічого, я й у підїзді посплю.
Олег знову зітхнув:
Не треба в підїзді, ходімо, я тобі у себе постілю.
Кілька наступних днів Олег ще вірив, що мати може стати нормальною. Вона не ходила по дворах із проповідями, варила йому борщі й намагалася всячески йому догодити.
Розпитувала про життя сина, про те, як він навчався, де і з ким працює. Олег, у якого все соціальне життя зводилося до спілкування з колегами та клієнтами, відтанув і з радістю балакав з нею, розповідаючи про свої радощі й горе.
А потім, десь через тиждень, зявилися вони. І зникли гроші
Олег, як завжди, прийшов додому з роботи, але матері не знайшов. Зате шухляда його столу, де лежали заощадження та отримана за великий проект премія, була витягнута.
Олег уже давно збирався віднести ці гроші до банку, але не знаходив часу. Хлопець відчинив шухляду. Гроші зникли, мабуть, разом із матірю.
Втім, вона незабаром зявилася разом із послідовниками організації. Увійшла, відчинила двері своїм ключем і, радісно усміхаючись, промовила:
Сину, ти можеш мною пишатися, тво