Щоб уникнути ганьби, вона погодилася жити з горбатим Але коли він прошепотів їй на вухо, вона присіла:
Петре, це ти, синку?
Так, мамо, це я Вибач, що так пізно
Голос матері, тремтячий від тривоги, пролунав із темноти. Вона стояла у вицвілому халаті, з ліхтариком у руці ніби чекала його цілісінький вік.
Петрусю, серденько моє, де ж ти блукав до пізньої ночі? Небо вже як чорнило, зорі сяють, наче воронині очі
Мамо, ми з Грицьком уроки вчили. Захопився, не помітив, як час минув Вибач, що не попередив. Ти ж і так погано спиш
А може, до дівчини бігав? раптом прижмурилася вона. Не втопився часом у коханні?
Мам, годі тобі! засміявся Петро, знімаючи постоли. Хіба я такий, щоб дівчата за мною тікали? Хіба комусь потрібен такий, як я горбатий, з руками, мов у мавпи, та з головою, як бурян нестрижений?
Але в її очах замаячив біль. Вона не сказала, що бачить у ньому не потвору, а сина, якого виростила серед злиднів, у холоду, у самоті.
Петро справді не був вродливим. Маленький, зігнутий, з довгими руками, що майже до колін сягали. Голова велика, з кучерями, що розтріпано стирчали, як бабине літо. У дитинстві його кликали «чортеням», «лісовою мавпою». Але він виріс і став більшим, ніж просто людина.
Вони з матірю, Оленою Степанівною, приїхали у це село, коли йому було десять. Втекли з міста від голоду, від сорому: батька забрали, мачуха зрадила. Залишилися самі удвох проти світу.
Не жилець твій Петро, ворожила баба Параска, позіхаючи. Вітер здує і не залишиться сліду.
Та Петро не зник. Він вчепився у життя, як репях у кожух. Ріс, дихав, працював. А Олена жінка з серцем з каменю та руками, зімятими у пекарні пекла хліб для всього села. По дванадцять годин на добу, рік за роком, поки й сама не зламалася.
Коли вона злягла, Петро став і сином, і дочкою, і лікарем. Мив, готував, читав їй старі календарі. А коли вона померла тихо, як осінній дощ він стояв біля домовини, стиснувши кулаки, і не плакав. Бо сліз у нього вже не лишилося.
Люди не забули. Сусіди принесли їжу, дали теплу одежу. А потім несподівано до нього почали заходити. Спочатку хлопці, що цікавилися радіо. Петро працював у клубі лагодив пр