Жінка віддала новонародженого онука чужим людям. Ось як склалася її доля…
Хата у снах, і жінка, схожа на ту, що зустріла його… Такі сни він бачив у дитинстві, коли хворів і плакав. Та жінка була без обличчя, лише очі світилися, як вогники. Він боявся її, здавалося це привид. Тоді кликав маму. Вона лягала поруч, хрестила його й пригортала до серця…
Життя йде своїм чередом. Засівальники давно обминають її двір. Дітвора тепер біжить туди, де дадуть гривню, а не пісний коржик. Горілка в Ганни теж не магазинна самогінка… Хіба сусід Дмитро, коли добре навеселівшись, зайде до неї:
Сійся, родися, на щастя, на здоровя… наливай, Ганнусю! бубонить він.
Вона наливає йому, і сама випиває чарку легше спатиметься. Якби ж Дмитро хоч трохи думав, про що говорить, а то й найболючіше влупить…
Отак, Ганнусю, і доживаємо… Ми з моєю бабою як два пеньки в лісі! Нікого в нас нема і все! А в тебе ж дочка є!
Та пив би ти та мовчав, як той Барбос на ланцюгу! Дочка в мене є! Хоч і далеко, а є! Іди собі, не розумійся! Напився й базікає! Геть! гарчить вона на сусіда.
Дмитро не поспішає йти, хоч вона вже його штовхає.
Знаю, чого ти сердишся… Всі в селі знають, що ти онука чужим віддала. Скажи, що неправда? Ага! А знаєш, що баби кажуть? Тобі той хлопчик сниться! Отого й світишся вночі, бо боїшся… Так? Боїшся? насмішкувато дивиться їй у вічі.
Слухай, пияко! Забудь сюди дорогу! Забудь! Ганна хапає його за комір і виштовхує за поріг.
Збожеволіла, Ганнусю! Пусти! не може вирватися.
Більше не приходи! Чуєш? Ніколи! кричить йому вслід.
А він тільки регоче… Правда, більше не заходив ні випити, ні поговорити. Може, соромився, а може, боявся. Вона б йому пробачила, якби зайшов. Але ж правду сказав… А правда болить…
Їй і справді сниться хлопчик. Ніколи не може розгледіти його обличчя. Лише очі, як вогники, сяють… Стоїть на порозі й проситься засівати… але не йде далі. Бачила цей сон безліч разів, чи, може, це й не сон…
* * *
Сонце вже піднялося високо, і Ганна зрозуміла Дмитро сьогодні не прийде. Згадала ту образу й відчула на пальцях шорсткість його сорочки. Сіла за стіл, налила чарку… Свято ж!
У дворі загавкав Барбос, і скрипнули двері. Хтось іде.
Зі святом вас! Чи можна засіяти? на порозі стояв гарний молодий чоловік.
Ганна схопилася з місця:
Засівайте, коли прийшли…
На щастя, на здоровя… кидав пшеницею незнайомець.
Вона не відводила від нього очей. Помітила, що він озирається по хаті. «Чи не злодій?» подумала зі страхом.
А ви когось шукаєте? Хто ви будете? несміливо спитала.
Годі й засівальника пригостити, чи не так? сміливо підійшов до столу і дістав із сумки вино, ковбасу, солодощі.
Ганна, здивована, витягла з печі картоплю з салом і сіла навпроти гостя.
«Мабуть, від Оленки якийсь… Але ж дуже молодий», думала, поки накладала їжу.
Гість налив вино, а вона не знала, що казати.
Ви, бачу, не звідси. Когось шукаєте?
Шукаю… Ви Ганна Іванівна?
Так.
А чоловік ваш був Василь Іванович?
Був… помер…
А донька ваша Олена Василівна? Не знаю про неї нічого…
Так…
Тоді я ваш онук Олексій… чоловік підвівся і простягнув руку, будьмо знайомі!
Світ закрутився перед її очима… Перед нею стояв той самий хлопчик із снів, тільки дорослий…
Ганна скрикнула й захиталася… Але сильні руки підхопили її.
Не бійтеся мене… Я просто хотів побачити вас і цю хату… Моя справжня мама померла, але перед смертю розповіла мені все. Ось я й приїхав…
Ганні здавалося, що вона голосить на все село, але лише тихо схлипувала. Розповіла йому все. Вперше в житті. Олексій пильно дивився їй у вічі. Коли вона замовкла, він підвівся, зітхнув, оглянув хату… І вийшов, кинувши на порозі:
Живіть із Богом… Він вам і суддя… Не я…
Тільки пил закрутився за його машиною. Вона не встигла розгледіти ні номера, ні марки, навіть не спитала, де він живе. Вибігла за ворота, не вдягнувшись… Тужила.
* * *
Олена росла слухняною дівчиною.
Будеш вчителькою! вирішив батько. Не думай про заміжжя, поки не закінчиш навчання!
Але й без батьківських настанов їй подобався хлопець із села Іван. Він був старший. Приїжджав у відпустку, і дівчата, як бджоли до меду, ліпилися до нього. Він обрав її. Перед відїздом сказав:
Почекай мене три роки. Це недовго. Листи писатимемо… А потім одружимося.
І вона обіцяла чекати.
Але бути нареченою виявилося не так і просто. У гуртожитку їй було весело. Із Степаном було легко ні обіцянок, ні зобовязань. А