У палаті приватної лікарні на сьомому поверсі стояла дивна тиша. Кардіомонітор рівно дзижчав, а біле світло освітлювало бліде обличчя Оксани, яка щойно перенесла операцію з приводу пухлини щитоподібної залози. Вона ледве відходила від наркозу, коли побачила свого чоловіка, Тараса, що стояв біля ліжка з паперою в руках.
Прокинулась? Добре, підпиши тут.
Його голос був холодний, без жодної жалю.
Оксана, спантеличена, прошепотіла:
Що що це за папери?
Тарас різко підсунув їх до неї:
Розлучення. Я все вже оформив. Залишилось лише твій підпис.
Вона замерла. Губи тремтіли, у горлі ще боліло після операції, вона не могла вимовити й слова. Очі наповнилися болем і нерозумінням.
Ти жартуєш?
Не жартую. Я вже казав не хочу жити з хворою жінкою. Втомився тягнути все сам. Дай і мені жити, як я відчуваю.
Він говорив спокійно, ніби обговорював зміну телефону, а не кидав дружину, з якою прожив майже десять років.
Оксана гірко усміхнулася, сльози покотилися по її обличчю.
То ти дочекався моменту, коли я не можу навіть підвестись, щоб змусити мене підписати?
Тарас на мить замовк, потім кивнув:
Не звинувачуй мене. Це мало статись колись. В мене є інша. Вона не хоче більше жити в тіні.
Оксана стиснула губи. Біль у горлі ніщо порівняно з тим, що розривало її серце.
Але вона не кричала, не ридала, лише тихо спитала:
Де ручка?
Тарас здивовано підніс брови.
Ти справді підпишеш?
Хіба не ти сказав, що це мало статись?
Він поклав їй у руку ручку. Її пальці тремтіли, але вона повільно вивела свій підпис.
Готово. Бажаю тобі щастя.
Дякую. Частину майна, як домовились, надішлю. Бувай.
Він розвернувся і вийшов. Двері зачинилися за ним тихо й жахливо. Але не минуло й трьох хвилин, як вони знову відчинилися. У палату увійшов чоловік. Це був лікар Богдан, найкращий друг Оксани ще з університету, той, хто провів операцію. У руках він тримав медичну карту й букет білих троянд.
Мені сказали, що Тарас був тут.
Оксана ледве посміхнулася:
Так. Прийшов розлучитися.
Як ти?
Краще, ніж будь-коли.
Богдан сів біля неї, поклав квіти на столик і мовчки подав конверт.
Це чорновик документів, які надіслав твій адвокат. Ти просила, щоб якщо Тарас принесе папери я передам тобі це для підпису.
Вона розкрила його і, не вагаючись, підписала. Потім підняла на Богдана очі вони сяяли яскравіше, ніж коли-небудь.
Відтепер я житиму лише для себе. Більше не мушу вдавати ідеальну дружину, прикидатися сильною, коли мені боляче.
Я тут. Не замість когось, а поруч, якщо ти мене потребуєш.
Оксана кивнула. По її щока