Пане, сьогодні в моєї мами день народження Я хочу купити квіти, але в мене немає достатньо грошей Я купив хлопчикові букет. А через деякий час, коли прийшов на могилу, побачив цей букет там.
Коли Павлику ще не було й пяти років, його світ розвалився. Мами не стало. Він стояв у кутку кімнати, приголомшений що відбувається? Чому в домі стільки чужих людей? Хто вони? Чому всі такі тихі, такі дивні, шепочуться й уникають його погляду?
Хлопчик не розумів, чому ніхто не посміхається. Чому йому кажуть: «Тримайся, малий», і обіймають, але роблять це так, ніби він щось важливе втратив. А він просто не бачив маму.
Батько цілими днями був десь далеко. Не підходив, не обіймав, не говорив ні слова. Просто сидів окремо, порожній і далекий. Павлик підійшов до труни й довго дивився на маму. Вона була зовсім не такою, як завжди ні теплоти, ні посмішки, ні колискових уночі. Бліда, холодна, застигла. Було страшно. І хлопчик більше не наважувався підійти ближче.
Без мами все змінилося. Сіре. Пусте. Через два роки батько одружився знову. Нова жінка Галина не стала частиною його світу. Швидше, вона відчувала до нього дратівливість. Бурчала на все, знаходила провини, ніби шукала привід для злості. А батько мовчав. Не захищав. Не втручався.
Щодня Павлик відчував біль, який ховав усередину. Біль втрати. Тугу. І з кожним днем все сильніше хотів повернутися до того життя, коли мама була жива.
Сьогодні був особливий день день народження мами. Вранці Павлик прокинувся з одною думкою: треба йти до неї. На могилу. Принести квіти. Білі кали її улюблені. Він памятав, як вони були в її руках на старих фотографіях, сяючи поруч із посмішкою.
Але де взяти гроші? Він вирішив запитати в батька.
Тату, можна мені трохи грошей? Мені дуже потрібно
Не встиг він пояснити, як із кухні вискочила Галина:
Що це знову?! Ти вже й у батька гроші випрошуєш?! Ти взагалі уявляєш, як важко заробити?
Батько підвів очі й спробував її зупинити:
Галю, почекай. Він навіть не сказав, нащо. Сину, скажи, що тобі потрібно?
Я хочу купити мамі квіти. Білі кали. Сьогодні її день народження
Галина фуркнула, схрестивши руки:
Оце так! Квіти! Гроші на них! Може, ще й у ресторан хочеш? Візьми що-небудь з клумби ось тобі й букет!
Їх там немає, тихо, але твердо відповів Павлик. Вони тільки в магазині.
Батько задумано подивився на сина, потім перевів погляд на дружину:
Галю, йди обід готуй. Я голодний.
Жінка невдоволено фуркнула й зникла в кухні. Батько повернувся до газети. І Павлик зрозумів: грошей він не отримає. Після цього не пролунало жодного слова.
Тихенько він пішов у свою кімнату, дістав стару скарбничку. Перерахував монети. Небагато. Але може, вистачить?
Не гаючи часу, вибіг із дому до квіткового магазину. Здалеку побачив у вітрині сніжно-білі кали. Такі яскраві, наче чарівні. Зупинився, затримавши подих.
Потім рішуче зайшов усередину.
Тобі чого? недружньо запитала продавчиня, оглядаючи хлопчика. Мабуть, не туди зайшов. У нас іграшок і цукерок немає. Тільки квіти.
Я не просто так Я дуже хочу купити. Кали Скільки коштує букет?
Продавчиня назвала ціну. Павлик висипав із кишені всі свої монети. Сума ледь досягала половини.
Будь ласка благав він. Я можу працювати! Приходити щодня, прибирати, пилососити, мити підлогу Тільки позичте мені цей букет
Ти в нормі? фуркнула жінка з явним роздратуванням. Думаєш, я мільйонерка, щоб просто так віддавати квіти? Забирайся! Або викличу міліцію жебрацтво тут не вітається!
Але Павлик не збирався здаватися. Ці квіти йому були потрібні саме сьогодні. Він знову почав благати:
Я все поверну! Обіцяю! Зароблю, скільки треба! Будь ласка, зрозумійте
Оце актор! так голосно крикнула продавчиня, що перехожі почали обертатися. Де твої батьки? Може, вже час викликати соцслужбу? Чого ти тут сам блукаєш? Останнє попередження геть, поки не викликала!
У цю мить до магазину підійшов чоловік. Він став свідком сцени.
Йому було важко стерпіти несправедливість, особливо стосовно дітей.
Чого ви так кричите? суворо запитав він у продавчині. Нападаєте на нього, ніби він щось украв. А він просто хлопчик.
А вам-то що? відсікла жінка. Якщо не в курсі, не лізьте. Він майже букет вкрав!
Ну так, «майже вкрав», підвищив голос чоловік. Напали на нього, як вовк на ягня. Йому треба допомогти, а ви погрожуєте. У вас совість є?
Він повернувся до Павлика, який стояв у кутку, згорнувшись і витираючи сльози з щ