Микола зрадив свою матір
На останньому дзвонику всі дівчата в школі мріяли знятися з ним на фото. Але він обрав Софійку Не скажу, що вона була найкрасивішою чи найрозумнішою. Та її батько голова райдержадміністрації. І сукня на випускному в неї була найдорожча Та й університет вона легко пройшла. Так і вийшло: взяла його за руку тоді і не відпускала роки, а потім і під вінець повела.
***
ЖИТТЯ, ЯКЕ ВОНО Є. Синок
Маленьким його всі носили на руках, немов ікону. Красунець із народження, ще й умів підлеститись! Візьме хтось на руки а він так до серця пригорнеться, ніби рідний. Навіть незнайомі люди сунули йому в долоню цукерку. Марта хвилювалася, щоб не зурочили. А в школі дівчата так за нього й билися кожна хотіла з ним дружити, а потім і зустрічатись. Миколка і відмінник, і спортсмен. Тільки бідний дуже. Але місцеві красуні й не дивились на те, що їхній улюбленець ходив у одних джинсах, аж поки вони не розлізлися по швах. З іншого сміялись би, а з нього ні! На останньому дзвонику всі дівчата просили знятися з ним. Він обрав Софійку Не найкраща, не найрозумніша. Та батько у неї влада. І сукня найдорожча І в університет вона жодних проблем не знала. Так і вийшло: взяла за руку тоді і не відпустила.
Перед весіллям Марта продала порося, віддала синові гроші і все! Взяв Микола ті кілька тисяч і пішов
* * *
У село Марта приїхала з малим на руках. Чи то люди вигадали, чи справді так хто зна. Неначе батько дитини купив їй хату, щоб не чіплялась, бо він одружений. Ніхто з селян її родичів не бачив. Жила тихо. Працювала у магазині, тримала невелике господарство. Бували сватачі, але куди там! Відмовляла всім, мовляв, є в мене чоловік! Сміх! Подруги жартували: важко ж самій А вона сердилась.
Коли повела Миколку до школи, у перший же день побачила його Олега, вчителя фізкультури, який тільки-но закінчив інститут. Зустрілися поглядами ніби випадково. А потім очі самі шукали одне одного Так і почали зустрічатись. Він возив Миколу на велосипеді, вчив лагодити колесо, разом ходили в ліс зимою, а весною садили город. Марта боялась сказати синові правду помічала, що коли обіймала Олега навіть мимохідь, хлопчина натовстішав і мовчав.
Чому так, сину? Він же добрий! Він буде тобі татом шепотіла, коли провожала коханого.
Не хочу, щоб ти його любила! Хочу, щоб любила тільки мене! бурчав син.
Одного ранку Микола прокинувся і побачив у ліжку матір з Олегом.
Тепер так і буде, хлопче! обійняв його чоловік, який і справді до нього душою привязався.
Не буде! Щоб тебе тут не було! закричав на всю хату. Від сніданку відмовився, вибіг із хати. Марта знайшла його лише ввечері.
Він у хаті? запитав, показуючи на двері.
У хаті
Нехай іде. Бо я не зайду.
Сину! Він тебе жодним словом не скривдив! Будемо жити, як усі умовляла.
Не хочу як усі! Хочу тільки з тобою! Він мені не батько!
Стане тобі батьком, побачиш
Олег вийшов із валізою, як і прийшов. Обійняв Марту, поцілував у чоло.
Подумай, Миколо. Я ж не ворог вам, сказав соромливо.
Ні! син відвернувся.
Якщо візьмеш його я втечу! кинув матері, коли за Олегом зачинилася брама.
Марта вибрала сина. Олег поїхав із села і більше його ніхто не бачив. А на Новий рік вона народила другого сина Юрка. Хвилювалась, що старший не прийме його, але Микола, завжди цікавий до всього, навіть не запитав, звідки зявився малий. Любив його, доглядав. А Марта ніби завжди відчувала провину перед старшим боялась його й словом зачепити.
Мій Микола такий дорослий, хвалилась подругам, золота дитина, я в нього сама поради питаюсь.
Ті лише переглядалися адже добре знали, що саме через «пораду» сина Марта залишилась сама
Коли Микола почав дружити з Софійкою, Марта лише раділа. Дівчина із заможної родини одружаться, допоможуть синові на ноги стати.
Як завжди, чекала його додому в суботу. Пироги спекла, холодець зварила. Потяг давно пройшов, а сина нема.
Мамо! прибіг Юрко зі стадіону. Наш Микола пішов до Софійки додому!
Не вечеряли. Чекали. А він не прийшов. Не прийшов і вранці. Лише заскочив по дорозі до потяга. Навіть не поцілував матір, як завжди.
Мамо! Ми одружуємось! поставив перед фактом.
Хотіла докорити, що не прийшов, сказати те, про що думала всю ніч, але слова завмерли, коли син продовжив:
Допоможи мені! Хоч порося продай!
Звісно, сину! А коли весілля?
Не знаємо. У Києві гулятимемо! У селі не хочемо!
До наступних вихідних Марта продала порося, і Микола забіг за грішми. Взяв мовчки, не рахува