Сивина в бороду. Життєва історія
Хомо, Хомо? Що там у тебе на роботі? Усе гаразд?
Нічого. Як завжди.
Хомо, Хоме, ходімо вечеряти! Я вареники зліпила, як ти любиш. Ну ж бо?
Не хочеться.
Хомо, Хоме, як же так? Я ж чекала, без тебе не сідала.
Ну от, Ганю, ну чого ти причепилася, як репях? Їй-бо, набридаєш! Ти що, дитина мала, без мене й ложку до рота не піднесеш?
Хомо, ну не сердься
У! Гидко слухати! Тобі самій не остидно, Галю? Чого лебезиш? Нічого не тямиш? Ти мене своєю турботою давиш, чуєш? Задихаюся я з тобою! Душно мені, і турбота твоя така Набридло все, Галю, сили нема. Не життя з тобою, а мука. Оце твоє «Хомо, Хомо»! Скільки можна повторювати?
Хомо Випий горілочки, може, полегшає. Відпочити тобі треба, втомився ти. Ганя провинувато крутила у пальцях край фартуха.
Ну дурна ж ти, чи прикидаєшся? І фартух цей наділа! Інша в мене є, розумієш? Її кохаю, з нею дихаю! Іду я від тебе, Галю.
Ідеш? Гаразд подумав? Не дивись, що я мяка дороги назад не буде. Знаєш мене. Підеш то йди, але знай: не прийму. А чи потрібен ти тій іншій? Думаєш, мені легко сидіти за столом і знати, що в тебе інша? Подумай, Хомо, чи варта твоя любов того, щоб руйнувати сімю?
Не вернуся. Навіть не сподівайся.
Хома, не знявши чобіт, увійшов у світлицю. На чистих, вишитих рушниках залишилися сліди болота. Витягнув мішок, почав збирати речі. Оглянув кімнату, не глянувши на Ганю, вийшов у сіни. Поки йшов через село, в голові кипіли думки.
Навіщо так? Чи правильно він робить, покидаючи дружину? Адже прожили разом понад двадцять років. Син гарний хлопець, служить далеко, лише по телефону спілкуються. Як він поставиться до розлучення? Та вже й не малий, зрозуміє. Усе в Хоми перегоріло, навіть поваги до Гані не лишилося. От за це її «Хомо, Хомо»! Адже давно знає, а мовчить, лише дивиться. Інша б давно в очі кинулася, подрала б йому лице, а ця лише мовчить. За що її поважати, якщо в неї самоповаги нема?
І ще ця її старовина! Зовсім зїхала з глузду. Була нормальною жінкою, а тепер у голові в неї кухня з колод, самовар, вишиті рушники. Ні, Маряна зовсім інша. Жінка зі сталевим характером. Молода ще, трохи старша за їхнього сина. Могла б невісткою бути, а ось стане дружиною. З нею Хома знову почуває себе молодим, наче заново народився. Ніяких тобі вареників, борщів та вишитих серпанків. Вона навіть говорить інакше, не так, як Галя.
Ганя сиділа посеред хати, дивилася на брудні плями на рушниках і плакала без сліз. Адже він так нічого й не зрозумів! Не здогадався, навіщо ця старовина, рушники, самовар. А вона, дурна, сподівалася! І ці плями наче по її душі хтось брудними чобітьми пройшов.
Зі злістю почала збирати рушники. Кому вони тепер потрібні? Нічого він не памятає! Маряна ж дівчина молоденька, трохи старша за їхнього сина. Повернулася в село, модниця, гарна. І відразу в колгоспній конторі місце знайшла. За два роки старший економіст. Голова колгоспу до неї так і липне. Але з сімї не пішов одне діло бавитися, інше руйнувати родину. А от Хома як теля: поманила, і пішов.
Ганя згадала, як вони з Хомою одружилися. Молоді, гарячі. Грошей нема? Та й біда мала комора картоплі повна. Увечері розведуть вогнище, сидять, притулившись. В гарячу золу картоплю покладуть, потім їдять, обличчя в сажі, а їм і весело, і смачно.
Оселили їх у хату, де стара баба жила. Діти бабусю забрали, а хата колгоспна. Там Ганя справжній скарб знайшла нові вишиті рушники на горищі, самовар, меблі. Відмила все, прибрала. Разом з Хомою на річку рушники полоскали. Затишок створила.
Згадала, як мріяли про велику хату, щоб кухня під дерево була, рушники вишиті, самовар. Щоб потім, коли постаріють, сидіти й згадувати молодість.
Коли Хома загуляв, Ганя вбила собі в голову: якщо зробить кухню, як тоді, він повернеться. Але ні рушники, ні самовар щастя не повернули.
Село дивувалося її терпінню. Знати про зраду і мовчати! А Хома теж добрий дівчина йому в дочки годиться!
Не показувала Ганя, що важко їй. На роботі трималася, наче все добре. Навіть віталася з Хомою, немов і не жили разом.
А потім подала на розлучення.
Хома спочатку дивувався думав, буде плакати, а вона Цвіте! Мабуть, вже й іншого знайшла.
Галю, я прийшов Хата ж наша спільна, а живеш ти в ній сама.
Що, квартиру просиш? Ну не гарно ж нам усім тут жити.
Не крутись. Ти