У них нікого немає? Нащо ти їх привела? Шкода тобі А нам не шкода? Ми й самі тут ледве поміщаємось! Завтра ж дзвони в опіку, я тобі сказав! Хай самі розбираються!
Микола сердито дивився на дружину. Вона щойно повернулася з похорону своєї подруги. Не сама Біля порога стояли діти: трирічна Соломія та тринадцятирічний Богдан, ніяково перехоплюючи ногами, не знаючи, як сприйняти непривітний погляд господаря.
Оксана легенько підштовхнула їх у бік кухні й тихенько промовила:
Богданку, налий Соломійці соку, собі теж візьми. У холодильнику стоїть.
Коли діти пішли, вона різко обернулася до чоловіка:
Тобі не соромно? Марічка була моєю найкращою подругою! Ти думаєш, я її дітей у біді кину? Уяви, як їм зараз? Тобі сорок, а ти досі, коли що біжиш до матусі! Уяви їхній біль!
Добре, зрозумів, але ти ж не збираєшся їх залишати у нас? уже мякше запитав Микола.
Збираюся! Хочу оформити опіку! У них нікого немає, зрозумій! Батько невідомо де. Його навіть на прощанні не було.
Марічка рано осиротіла. У неї є якась тітка, але та відмовляється брати дітей літня вже. А в нас своїх немає.
Оксанко, я ж твій чоловік, якщо не забула! Ти хоч спитати мене хотіла?
Миколо, ну що з тобою? Ти ж добрий. Я ж тебе знаю. Інакше б не привела дітей без твого слова. Боїшся витрат? Та ми впораємося!
До того ж діти вже не малі. Богдан продовжить школу, а Соломію влаштуємо в садочок. Нам майже нічого не доведеться міняти!
Так, але ж моя мати Оксано! Вона мене з світу зіжене, якщо дізнається! Вона й так дорікає, що онуків немає!
Думаю, мамі не варто втручатися у справи нашої родини. Ми ж з тобою все одно хотіли всиновити дитину. Навіщо брати чужу? Богдан і Соломія нас знають. І ми їх знаємо. Так усім буде простіше.
Може, ти й маєш рацію Але ми ж хотіли одну дитину! Підкреслю малу! Одну! Ну, Соломія вона ще дитина. А Богдан? Підліток! З ним клопоту не оберешся!
І ти, і я колись були підлітками. Усе минуло. Виросли й стали нормальними людьми.
Гаразд, побачимо. Нехай поки живуть
Оксана голосно поцілувала Миколу в щоку й усміхнулася. Вона не сумнівалася в ньому. Він завжди був таким: буркотів, сердився, а потім зрікався й допомагав.
Пішла на кухню готувати вечерю. Треба було завтра йти в опіку, брати довідки, збирати папери
Так і почалося нескінченна низка клопотів. У кіно осиротілі діти миттєво знаходять сімю. На ділі ж треба зібрати купу документів.
Богдана й Соломію навіть хотіли на час відправити в дитбудинок. Та Оксана з Миколою зуміли відстояти їхнє право залишитися.
З дітьми, до речі, проблем не було. Дівчинка швидко відволікалася від смутку на нові іграшки.
Хлопцеві було важче. Микола помітив, як той стискує зуби, щоб не розплакатися. Одного разу він відвів його убік, взяв за плече й сказав:
Богдане, знаю, що тобі боляче. Я й сам не уявляю, що робитиму, коли втрачу матір. Але заради Соломії тримайся.
Якщо хочеш виплакатися, скажи мені. Підемо туди, де нас ніхто не побачить. Такий біль не можна носить у собі. Але й дівчинці його показувати не треба. Прошу тебе, звертайся.
І Богдан почав ставитися до Миколи з повагою. Оксана бачила, як вони разом йшли кудись, а потім поверталися майже друзями.
Сімя пройшла низку перевірок. Щоб довести свою спроможність утримувати дітей, подружжя навіть взяло кредит. Зробили ремонт у кімнаті, купили дитячі меблі, новий одяг.
Потрібні були гроші й для садка. А коли Богдан зізнався, що сумує за друзями з секції боксу, вони сплатили й його заняття.
Та нарешті все влаштувалося. Дітей офіційно взяли під опіку. Микола влаштувався на додаткову роботу треба було віддавати борги.
Оксана теж знайшла підробіток вчителька фізики, вона почала займатися з учнями вдома за додаткову плату.
Минув рік. Діти звикли. Соломія навіть називала Оксану «мамо».
Навіть Миколина мати, Ганна Степанівна, з часом прийняла їх, хоча спочатку була проти.
Наближалося літо, і Микола запропонував:
А поїдемо на море? Тільки не в Одесу. У Боліарію! Якраз гарний тур попався. Зараз подзвоню, забудуємо.
Оксана погодилася. Вона втомилася за цей рік. Хотілося відпочинку.
Якось їй подзвонила колега, нудьгувала. Розмовляючи, Оксана згадала про Боліарію.
Оце вам пощастило! зітхнула та. А я знову на дачі всиджу. Грошей не вистачає. Ви, мабуть, чималі опікунські отримуєте? Можете собі дозволити!
Оксана оніміла. Вперше побачила себе збоку: жадібною, корисливою. Звичай