Дочко, не подумай поганого! Я не бомж. Звати мене Тарас Іванович. Приїхав до доньки. Важко це говорити
До Нового року лишалося кілька годин. Усі колеги вже розійшлися по домівках, але Марію ніхто не чекав
Щоб не йти на роботу другого січня, вона вирішила все зробити завчасно.
Додому встигне у холодильнику вже чекають салати, фрукти та пляшка шампанського, приготовані зранку.
Наряжати ялинку їй ні для кого. Хотілося скинути туфлі на підборах і вмоститися в мяку домашню одежу.
Так вийшло, що з Олегом вони розійшлися кілька місяців тому, і розставання було таким болючим, що Марія не поспішала заводити нові стосунки.
Тепер їй було спокійно на самоті
Олег намагався повернути її, дзвонив, але вона не хотіла починати все з нуля нічого доброго з цього б не вийшло. Надто складно.
Навіть думати про нього не хотілося. Минуле навіщо псувати собі свято?
Марія вийшла з тролейбуса. Ще кілька кроків і вона вдома.
Біля підїзду на лавці сидів похилий дідусь. Поряд стояла невеличка ялинка.
«Мабуть, гостює у когось», подумала вона.
Дівчина привіталася, чоловік кивнув, не піднімаючи голови.
Здалося, що в його очах блиснули сльози чи то відблиск вогнів? Але вона не приділила цьому уваги й зайшла у підїзд.
Надвечір підморозило, і Марія зітхнула, кутаючись у шарф.
Після душу вона вдягла теплий халат, налила кави й підійшла до вікна.
Дивно, але дідусь досі сидів на лавці.
«Пройшла вже година, як я вдома До Нового року дві. Якщо він у гостях, то чому досі на вулиці? І ці сльози?» крутилося в голові.
Марія накрила стіл, запалила гірлянду на ялинці, але думки все поверталися до самотнього старого.
За півгодини вона знову глянула у вікно він сидів нерухомо.
«Може, йому погано? Так і замерзнути недолго»
Швидко накинувши куртку, вона вийшла на подвіря.
Підійшовши до лавки, присіла поруч.
Дідусь підвів на неї очі й відвернувся.
Вибачте, у вас все гаразд? Помітила, що ви давно тут сидите. На дворі холодно. Можу чимось допомогти?
Старий зітхнув:
Нічого, дитино Посиджу трохи й піду.
Куди?
На вокзал. Додому.
Так не годиться. Не хочу вранці побачити вас тут замерзлим. Вставайте! Ходімо до мене. Зігрієтеся, а тоді й поїдете.
Та ні
Без «ні»! Ходімо!
Якби зараз бачила її подруга Оксана, точно б здивувалася Але Оксани не було, а залишити старого саме Марія не могла.
Дідусь підвівся, взяв ялинку.
Візьму?
Звісно, беріть.
Увійшовши до квартири, він скромно поставив ялинку у передпокої, роззувся.
Кожен рух давався йому з трудом, видно було, що замерз.
Сів на кухні, Марія налила чаю. Він довго грів руки, обхопивши глиняну чашку, зробив кілька ковтків і підвів погляд.
Дочко, не подумай поганого! Я не бездомний. Звати мене Тарас Іванович. Приїхав до доньки Важко розповідати.
З її матірю ми розійшлися давно. Я винен зустрів іншу.
Закохався, як дурень, нічого не бачив
Спочатку ховався, потім дружина дізналася про мене й Наталку. Свари почалися, і одного дня я вийшов із хати, пішов до неї
Доньці тоді було пять.
Спочатку намагався допомагати, але Галя, колишня дружина, була гордою. Не брала від мене нічого, навіть аліменти не подавала мовляв, сама виховає.
Намагався давати гроші через батьків, через знайомих не брала! Ні, і все.
Потім почала налаштовувати доньку проти мене.
Якось прийшов у садочок, хотів передати іграшку, а вона відбігла, сказала, що я їй не батько
Тоді я здався. Ми з Наталкою поїхали з міста. Гроші спочатку надсилав, але їх повертали. І я перестав.
Десять років тому ми повернулися. Батьків уже не було, оселилися в їхній хаті. Потім продали, купили хатинку в селі там і жили.
Дітей у нас не було
А два роки тому Наталка померла. І я залишився сам.
Не знаю, нащо сьогодні пішов до доньки Не сподівався на прощення.
Не бачив її роками. Вона живе в тій самій квартирі.
Купив ялинку, прийшов А вона мене не впустила.
Я все розумію. Нащо я прийшов? Що хотів? Я для неї чужий.
Але мені нічого не треба хата є, пенсія непогана. Міг би і сам їй допомагати, адже вона ж єдина рідна
Все було б інакше, якби Галя дозволила бачитися з нею.
Вийшов із підїзду, довго блукав, не знаючи куди. Ось так і опинився тут. Сів на лавку й навіть рухатися не хотілося. Так би і залишився
Та доля вирішила інакше. Мабуть, ще для чогось потрібен Дякую, дочко. Я вже з