Мурчик зник
Оленко, ти вдома? Тарас увірвався в хату й завмер, побачивши дружину в сінях. Вона сиділа навпівшки й голосно ридала. Я так нічого й не зрозумів, що трапилось. Ти плакала так, що слів не розібрати. Ще й телефон, лихо, розрядився. Що сталося, Оленко? Ти зовсім не своя.
Мурчик зник ледве вимовила вона. Його немає.
Як так?! здивувався Тарас. Куди він подівся? Може, десь у хаті сховався?
Ні. Твоя сестра Маряна Вона сказала, що Мурчик випадково вибіг у сіни, коли вона виходила з Петриком на двір. Але ж ти знаєш, Тарасе, наш Мурчик Він би ніколи не вибіг сам. Навіщо йому вулиця, якщо він там ледь не загинув? Мені здається, вона його навмисне випустила
Що?! Тарас стиснув кулаки. Де вона зараз? Де Маряна?
Пішла в крамницю Не знаю. Я шукала Мурчика весь час, але його ніде немає. Ніхто не бачив. Як так можна, Тарасе? Невже людина здатна на таку підлість? Викинути беззахисну тварину на мороз. Узимку. Хіба так можна?
Людина ні. А Маряна Маряна може. Тим паче, вже робила таке раніше. Не хвилюйся, сьогодні ж її ноги тут не буде.
***
Місяць тому
Тарас йшов до автобусу, коли помітив щось сіре під снігом.
Спершу здалося камінь. Але камінь дивний: він тремтів, як старий холодильник.
Можливо, саме це й привернуло увагу. Бо каміння не тремтить.
Він зійшов із дороги й нахилився.
То було кошеня. Маленьке, сіре, ледве живе.
Отак справи проворкотів Тарас, почухавши потилицю.
Воно не нявкало, не просило допомоги. Просто лежало й тремтіло.
Тарас підняв його, струсив сніг із шерсті, засунув під кожух і побіг до автобуса.
По дорозі згадав: Олена давно хотіла кошеня сіреньке, смугасте.
Оленко, а в мене для тебе сюрприз! оголосив він, увійшовши в хату.
Ой, знову мене балуєш, усміхнулася дружина. То нову хустку купиш, то солодощі. Що цього разу?
Краще! Тарас розстебнув кожух і дістав кошеня. Ось! Підібрав на вулиці. Ти ж хотіла таке?
Господи вона ахнула. Бідолашний, зовсім замерз. Давай його сюди, зігрію. А ти роздягайся, мий руки вечеря готова.
Так у них зявився Мурчик.
Вони перебрали багато імен, але зупинились на простому Мурчик.
Він же мурчить, як двигун, сміялася Олена.
Той день був наприкінці листопада.
Мурчик не знав, що таке вулиця взимку. І дякувати Богу.
За два тижні вони до нього так привязались, що вже не уявляли життя без нього.
А він любив їх ще більше.
***
Одного ранку в двері постукали.
Хто це може бути? Тарас протер очі. Була шоста ранку.
Може, сусіди? припустила Олена.
Відчинивши двері, Тарас побачив сестру Маряну з сином Петриком.
Привіт, брате, усміхнулася вона. Ми до вас.
За плечима валіза.
Що трапилося?
Чоловік мене вигнав. Знайшов іншу. Мені нікуди йти. Дозволь пожити трохи?
Тарас стиснув зуби. Вони з сестрою давно не ладили.
Років пять тому помер батько. Залишив квартиру. Маряна, вагітна на той час, умовила його відмовитись від спадщини.
Мені ж з дитиною десь жити, казала вона.
Він погодився. А потім вона продала ту квартиру й переїхала до нового чоловіка.
Грошей він не побачив.
І тепер вона знову тут.
Добре, зітхнув Тарас. Але ненадовго.
***
Вже наступного дня Маряна почала скаржитись на Мурчика.
Він мені заважає! Петрик через нього не спить! Віддайте його в притулок!
Він тут живе, відрізав Тарас. А якщо тобі не подобається двері твої.
Але вона не слухала.
Коли Тарас і Олена були на роботі, Маряна ганяла кота, смикала його.
Мурчик мстився: скидав її речі, робив зачіпки.
Він мені життя псує! кричала вона.
***
Напередодні Нового року Олена подзвонила Тарасові. Ридала так, що він нічого не зрозумів.
Він поспішив додому.
Мурчик зник! схлипнула вона. Маряна сказала, що він вибіг, коли вона виходила. Але він би ніколи не пішов сам!
Тарас знав: сестра збрехала.
Він вигнав її того ж дня.
Збирай речі. Геть.
Мурчика шукали весь день. Безрезультатно.
31 грудня вони сиділи за столом, не в змозі святкувати.
Раптом шкрябання у двері.
Тарас відчинив.
На порозі стояв Мурчик.
Весь тремтів, але був живий.
Він повернувся!
Кота відігріли, нагодували. Олена не відпускала його з рук.
А він муркотів, ніби казав: «Я знайшов дорогу додому».
Опівночі вони випили за щастя.
І не знали, що в Олени вже росте нова любов.
Мурчик відчув це першим.