Мамо, чому ти мене не запросила на своє свято? Вона стиснула телефон так, що кістки заболіли. Ти ж розумієш мати зітхнула важко. Як ти пішла з дому батько досі не може переступити через це. А Олесь ну, він завжди тримав сторону Тетяни, яка теж до тебе не доброзичлива.
Ганна стояла перед дзеркалом, підводячи очі. Рідкісний вечір без дітей подруги наполігли вийти, змінити обстановку. Розлучення ще не затвердили, але жити з чоловіком під одним дахом вона більше не мала сили.
Ти сама руйнуєш родину, гримів батько.
Ти завжди ускладнюєш життя, підтверджував брат.
Вона давно перестала щось доводити. Навіщо? Чоловіча солідарність була міцнішою за правду.
Але від мами було особливо боляче чути, що ідеалів не існує, що вона марить непотрібним. Ніхто не розумів, чого їй не вистачало. А значить проблема в ній самій.
Задзвонив телефон. У трубці голосно сміялася Ярина:
Готова? Таксі вже чекає!
Так, виходжу.
Діти вже спали бабуся погодилася посидіти з ними. Але не мама вона наполегливо карала Ганну за рішення розлучитися, а свекруха, яка, здавалося, єдина в цьому колі не звинувачувала її.
Ви точно впораєтесь? перепитала Ганна вже біля дверей. Дзвоніть, якщо щось. Будь ласка!
Та йди вже! жінка махнула рукою. Вони ж не немовлята. Тобі хоч інколи треба відпочити.
Вона кивнула, але в грудях щось стиснулося. Інколи. А вона вже чотири роки не бачила нічого, крім дитячих садків та батьківських зборів.
Клуб був шумний, модний. Ганна навіть трохи хвилювалася стільки часу не виходила нікуди, не танцювала, не почувала себе просто жінкою, а не матірю, дружиною чи невдахою, яка зруйнувала «нормальну сімю».
Музика гуркотіла так, що неможливо було чути власні думки. Блимаючі ліхтарі, сміх, тісний натовп, запах пива та дорогих ароматів.
О, нарешті! Ярина схопила її за руку. Ми вже почали без тебе!
Ганна посміхнулася і випила перший келих залпом. Боже, як же давно це було.
Танцюємо?
Пізніше, я
І тут вона побачила.
За великим столом у центрі її брат Олесь, його дружина Тетяна в блискучій сукні, батько з келихом шампанського, тітка Марія, дядько Петро Вся її родина.
Що голос зник.
Ярина помітила її погляд, глянула туди:
О, це ж твої? Який випадок!
Випадок?
І раптом прозріння. Середа. День народження матері.
Мамо, твій день народження ж у середу? питала вона на вихідних. Ми ж завжди святкували у суботу. Цього року теж так?
Мати уникала її погляду, відверталася.
Ой, яка там субота, не кожного ж року святкувати? Цього разу не вийде, Галю, справи, турботи
Справи? Звісно. Справи це зібратися всім разом, але без Ганни. Відзначити. Вона тут зайва. Та, що все псує.
Ти в порядку? Ярина нахмурилась.
Вона відступила на крок.
Я? Так мені треба додому.
Що?! Ти тільки прийшла!
Але Ганна вже йшла до виходу, серце калатало, в очах палали сльози. Ніхто з рідних її не помітив.
У таксі вона втупилася у вікно і нарешті дозволила собі заплакати. Тихо. Вони не хотіли її бачити. І, схоже, ніколи не хотіли.
Таксі зупинилося біля будинку, але виходити не хотілося. Всередині горіло від образу, від сорому, від цього вічного питання: чому? Що зі мною не так?
Не встигла закрити двері, як задзвонив телефон. Повідомлення від брата: «Привіт. У мами сьогодні свято. Ти привітала?»
Вона сіла на лавку біля підїзду, набрала у відповідь:
Я була там. Ви мене не помітили.
Заплющила очі. Подихала. Витерла повідомлення.
Телефон знову завібрував. Мама.
Алло? голос тремтів.
У тебе все добре? мати шепотіла, немов боялася, що хтось почує. Олесь сказав, ти не відповідаєш
Я була у клубі.
Пауза.
У якому клубі?
У тому самому, де ви зараз.
Тиша. Потім шум, ніби мама прикрила трубку рукою.
Ти ти нас бачила?
Так.
Ще пауза. Довга.
Мамо чому? Вона стиснула телефон так, що пальці заніміли.
Ти ж розумієш мати зітхнула. Як ти пішла з дому батько не може пробачити. А Олесь ну, він завжди був за Тетяною, яка тебе недолюблює.
А ти?
Мовчання.
Відповідь була очевидна.
Вдома діти спали. Свекруха, побачивши її обличчя, нічого не запитала просто налила чаю з медом:
Пий. Ти вся тремтиш.
Ганна взяла чашку і раптом розплакалася, як дитина:
Вони були в клубі. Влаштували свято. Без мене. Навмисно. Не хочуть мене бачити.
Свекруха стиснула її руку:
Боляче. Поплач, стане легше. А потім запитай себе чи варті ці люди твої