Та не можу я тебе збагнути, доню, ти ж жінка, зрештою, що тобі зробила та нещасна дитина? Ну від іншої і що? Ти ж її вирощуватимеш, вона тебе згодом мамою називатиме. Так вийшло, але ж ти мудріша за це, любиш чоловіка полюби й його доньку.
Чоловікові дзвонили з опіки й сказали забрати рідну дитину, якої в нього ніколи не було
Оленко, сідай, мушу тобі дещо важливе сказати, зітхнув Андрій.
Сьогодні з дитбудинку телефонували моя дочка там у притулку. Олена аж захлинулася від несподіванки:
Яка дочка? Від кого? Ти жартуєш? не вірила своїм вухам.
Андрій понуро опустив голову:
Ні, Олю, не жартую. Шість років тому, ще до того, як ми з тобою побралися, я зустрічався з Тетяною. А коли між нами все стало серйозно покинув її.
Через рік вона мене знайшла, сказала, що в неї від мене дочка Настя.
Не повірив спочатку, але пішов подивитися І навіть без аналізів було видно моя. Що з Тетяною сталося не знаю. Мені просто подзвонили й запитали чи заберу доньку, чи ні.
Першим поривом Олени було крикнути:
Ні, не треба мені чужа дитина! але погляд чоловіка змусив її промовити інше:
Добре давай спершу відвідаємо її разом, обережно сказала вона.
Андрій зрадів, і вони вирішили їхати наступного дня. Олена вдивлялася у дівчинку, але не бачила в ній схожості з чоловіком. Пятирічна Настя була занадто худенькою й малесною.
Вона міцно тримала в руках пошарпаного ведмедика, і коли її запитували про щось ховала обличчя у його шерсті. Чесно кажучи, Олені вона не сподобалася. Жалість була, але не більше. Ревнощі до тієї жінки тепер перейшли на дитину.
Виявилося, що Настю у Тетяни забрали. Та вела розгульне життя пиячила, гуляла до світанку, а про доньку й не думала. Та все ж встигла назвати імя батька. Від цього вже не втекти.
Олена бачила, як Андрій рішуче збирався забрати дівчинку. Вона намагалася його відмовити, але одного разу він розлютився:
Сама народити не можеш, то хоча б мовчи! А я свою кров не кину у дитбудинку. Не подобається йди, я сам упораюся.
Боляче було слухати, але він мав рацію. Андрій хотів дітей, а вона
У молодості у неї були проблеми, і лікарі сказали, що дітей їй не мати. До того ж, вона кохала Андрія як же вона піде?
Він працьовитий, гроші в домівку несе, майже не пє За такого і більшість жінок би боролися, а вона ще й кращого не знайде.
Коли Андрій привіз Настю додому, одразу попередив:
Побачу, що кривдиш її не вибачу.
Олена через силу почала доглядати за дівчинкою. Відвела у лазню, відмила її, хоч як не заплакати, дивлячись на ту худу спинку. Одягла у чисту сукню, заплела коси. Наче полегшало.
Настя була тихою. Не чіпай і вона мовчить, сидить у кутку, шепоче щось свому ведмедику.
Дика якась, скаржилася Олена сусідкам. Навіть Андрія не визнає. Відповідає “так” чи “ні” і все. Іноді дивлюся на неї й думаю: а раптом у неї щось із головою? Тиха, а потім бац і щось зробить.
Сусідки лише зітхали.
Андрій теж змінився. Раніше бігав до Олени з обіймами, а тепер до доньки. Спочатку Настя тікала, а потім звикла й ходила за ним, як хвостик.
Олена, звісно, ревнувала. Та ще й чоловік почав бурчати. Одного разу, коли Настя гралася надворі, він сказав:
Ти до неї, як до ляльки. Навіть не посміхнешся. А їй потрібна мати, а не чужа тітка.
Ось тоді Олену й прорвало:
Яка я їй мати? Вона мені ніхто! І танцювати перед нею не буду! Піду до мами, живи тут сам із нею!
І пішла. Чекала, що Андрій побіжить слідом, благатиме повернутися Але ні.
Тиждень. Другий. А його все немає. Олена в сльозах. Мама спочатку заспокоювала, але довго терпіти не стала:
Не розумію тебе, доню. Ти ж жінка що тобі дитина винна? Від іншої то й що? Вирощуватимеш і вона тебе матірю зватиме. Любиш чоловіка полюби й його дитину.
Олена повернулася на подвіря. Андрій щось лагодив у сараї, поруч сиділа Настя й весело гралася з ведмедиком. Він підвів голову, глянув суворо. Олена зупинилася.
Тоді Настя встала, взяла батька за руку й підвела до Олени.
Миріться, прошепотіла вона й зєднала їхні долоні.
Вибач ринули сльози з Олениних очей.
Андрій обійняв її одною рукою, а другою притягнув Настю. Олена теж обняла дівчинку. Довго стояли так, поки Настя не відчепилася:
Ми з Мішкою хочемо їсти!
Андрій і Олена переглянулися. І всі разом пішли у хату. Нарешті вони стали родиною.