Родина залишилася раптово і без попередження: він вирішив на розлучення без відома дружини. Григорій пішов негарно, несподівано, не попередивши Олену про свої наміри. Повернувшись додому, як завжди, вона побачила порожній вішак у коридорі та спустілі шафи. Олена ходила по квартирі збентежена і розгублена. Зникнення чоловіка було для неї повною несподіванкою, тому вона не знала, як реагувати. Переодягнувшись, Оленка розігріла борщ, їла задумливо, згадуючи і крихітко посміхаючись. «Ага Григорію, та я ж тебе й не знала! Гарна дружина, нічого не додаси!» думала вона, миючи посуд.
Майже тридцять років вони жили разом у Стебниках. Виростили, одружили і відправили до Іспанії єдиного сина Богдана. «Бодько поїхав, дім спустів, щоб тільки Грицько твоїх пригод не почав», боязко жартувала стара подруга Марічка. Олена тоді безтурботно засміялася: «Ох, яка ж ти турботлива! Перезволила? А може, я тебе, Марічко, й не знаю!»
«Даремно смієшся», образилася Марічка, «я знаю мільйон таких історій! Діти з хати чоловікові очі, а дружина залишиться сама та нікому не потрібна!» Олена знову засміялася: «Ти, Марічко, як була в дитинстві бідою, так нічого й не змінилася! Якби ми разом на лаві не сиділи, чи слухала б я тебе?»
Після відїзду Богдана подружжя почало проводити разом більше часу. Ходили в кіно, гуляли парком, їздили на дачу, запрошували друзів і смажили шашлик. Було затишно та дуже спокійно. Здавалося, що життя починає новий розділ, повний радості та віри в завтрашній день. Григорію виповнилося пятдесят шість, Олені за пятдесят. Могли жити для себе, старіти разом, відвідувати сина, чекати онуків.
«Чогось ваш Богдан з дітьми не квапиться», помітила Марічка, коли Стебники знову повернулися з Іспанії, і Олена обмовилася, що молодята живуть чудово. «Марічко, Марічко, ну й не виходить у тебе просто радіти! Завжди треба свій ніс устромити!»
«А як тоді? Адже я ж не брешу?! Третій рік живуть, а досі вдвох», не здавалася Марічка. «Їм хочеться пізнавати світ, дізнаватися один одного краще! Сьогоднішній погляд на дітей не такий, як у наші часи», зітхнула Оленка.
Ще за півтора року в Богдана народилися близнята, хлопчик і дівчинка. Софійка та Артемко. Діти були гарні та здорові, приємно було дивитися. Кожного вечора бренд підгузків дзвонив відеодзвінком, показуючи дітей, а коли їм виповнилося вісім місяців, підрослі та окріплі, Оленка з Григорієм поїхали знайомитися, тримати на руках онуків.
«Які ж чудові малюки!» захоплювалася Олена, показуючи Марічці фотографії. «Подивись, як Софійка схожа на Богдана! А Артемко на Іринку!» «Еее, схожі!» перекосила Марічка, «Ще замалі, щоб на когось бути схожими! Коли ходити почнуть, говорити, тоді вже буде видно.» «Чого така колюча? Не хочеш на дітей дивитися, то й не треба!» Олена зібрала фото і сховала у шухляду, щоб потім розкласти по альбомах. Вона любила тримати фотографії по-старому. З безлічі цифрових знімків вибирала найкращі та друкувала.
Марічка свідомо жила одна, так вона сама про себе казала. Все життя мала коханців, переважно одружених. «Одруженому чоловікові багато не треба, і це дуже зручно: дружині їжі й брудної білизни, мені уваги й любові», декламувала вона.
Успадкувала від бабусі затишну однушку з балконом недалеко від метро. Марічка втекла з батьківської опіки, щойно отримавши права. «Хочу жити, як я хочу!» заявила вона і зробила це. Переїхавши, вона пофарбувала волосся у яскраво-рудий, купила блискучу помаду і перші туфлі на шпильках. «Приходь, Оленко, на новосілля запрошую. До мене такі чоловіки приходитимуть обалієш!»
Саме на новосіллі до Марічки Олена познайомилася з Григорієм і незабаром вийшла за нього заміж. «Ну й натусилася ж ти!» отримавши запрошення на весілля, сказала Марічка. «Перший хлопець і одразу весілля! А порівняти?! А подумати?! Ти така нудна, не можу!» Олена, проте, твердо вірила в свого Григорія, була впевнена, що вони пара на все життя.
Багато років так і було, поки раптом
«Марічко, привіт!» подзвонила Оленка подрузі, «від мене Григорій пішов. Зовсім пішов, з речами Нічого не сказав, листа не залишив, телефон мовчить.» «Давно була у відпустці?» несподівано запитала Марічка. «У відпустці?!» здивувалася Оленка, «Ти мене, Марічко, чи не чуєш? Григорій, кажу, пішов, мене кинув. До чого тут відпустка?!» «Пиши заяву, Оленко, поїдемо з тобою до Грузії, там моя тітка живе, знаєш?» Олена замовкла, подумала трохи й погодилася: «Правда, Марічко, їдемо