Ось адаптована історія для української культури:
Та нова дівчина в офісі зразу ж стала обєктом насмішок. Але коли вона прийшла на корпоратив із чоловіком, колеги просто зникли.
Пригнічено зітхнувши, ніби збираючись із силами перед важким кроком, Марія Іванівна переступила порог офісної будівлі, наче відкриваючи нову сторінку свого життя. Ранкове сонце, що пробивалося крізь скляні двері, грало на її охайно зачесаних косицях, підкреслюючи впевненість у кожному русі. Вона йшла коридором, наповненим тихим гомоном голосів і цоканням підборів, відчуваючи, як кожен крок наближає її до чогось важливого не просто нової роботи, а змін, можливості бути собою поза звичними стінами дому.
Підійшовши до ресепшену, вона посміхнулася ніжно, але з гідністю.
«Привіт, я Марія. Сьогодні мій перший робочий день», промовила вона, намагаючись, щоб голос звучав твердо, без ознак хвилювання.
Адміністраторка молода дівчина з тонкими рисами обличчя та уважним поглядом підняла брови, ніби зізнавалася, що хтось добровільно пішов працювати в цей офіс із його напруженою атмосферою.
«Ви… до нас?» недовірливо запитала Олена. «Вибачте, просто… тут мало хто затримується більше, ніж на місяць».
«Так, мене вчора взяли в HR», відповіла Марія, відчуваючи легке здивування. «І сьогодні мій перший день. Сподіваюся, все буде добре».
Олена подивилася на неї з такою щирою жалістю, що Марія на мить збентежилася. Але потім адміністраторка обійшла стійку і запросила йти за нею.
«Ходімо, покажу ваше робоче місце. Ось біля вікна ваш стіл. Світлий, просторий… але будьте обережні», додала вона тихіше. «Не забувайте блокувати компютер, а краще поставте складний пароль. Не всі тут раді новим. І ваша робота… не повинна ставати предметом чужих очей».
Марія кивнула, оглядаючи простір. Офіс був великим, але в повітрі відчувалося якесь напруження. За моніторами сиділи жінки з густим макіяжем, у облягаючих сукнях, з зачісками, ніби вони готувалися не до роботи, а до показу мод. Вони виглядали на вісімнадцять, хоча їм було за тридцять. Їхні погляди ковзнули по новій колежанці холодно й оцінливо, ніби вона вже програла, не почавши.
Але Марія не здалася. Вперше за довгий час вона почувалася живою. Дім, родина, нескінченні турботи про дитину, прибирання, готовка все це тиснуло на неї, як важкий камінь на груди. Втомилася бути лише «домогосподаркою», «мамою», «дружиною». Сьогодні вона була просто Марією, і мала право на власне життя, карєру, визнання.
Перший день пролетів швидко. Марія поринула в роботу: обробляла замовлення, заповнювала звіти, вивчала систему. Вона не шукала слави їй просто хотілося відчути себе корисною. Але за її спиною лунали шепоти. Віра висока, з пронизливим поглядом і хижою посмішкою та Ірина її подруга, з холодним голосом і звичкою пліткувати обмінювалися колючими фразами, перекидаючись значущими поглядами.
«Гей, новачко!» різко озвучила Віра, коли Марія закінчувала складний звіт. «Принеси мені кави. Чорної, без цукру. І швидше!»
Марія повільно обернулася, зустрівши її погляд. У її очах не було страху чи покори.
«Я тут прибиральниця?» спокійно запитала вона, але з такою силою, що Віра на мить збентежилася. «У мене своя робота. І повірте, вона більш важлива, ніж ваша кава».
У відповідь почувся злий смішок. Віра усміхнулася, ніби почула щось кумедне. Але в її очах спалахнула лють. Вона не звикла, щоб їй перечили. З цього моменту Марія зрозуміла: війна почалася.
Олена запросила її на обідню перерву. Дівчина була доброю, щирою, і в її очах читався біль, ніби вона сама пройшла крізь пекло.
«Тобі ніхто не сказав про перерву?» з посмішкою запитала вона. «Не дивно. Мало хто тут піклується про нових».
«Чесно кажучи, я навіть не помітила, як час пройшов», зізналася Марія, вимикаючи компютер.
Вони спустилися до їдальні, і по дорозі Олена розповідала про офіс, правила, людей. Але Марія майже нічого не запамятала думки були деінде. Коли вони повернулися, то побачили, як Віра та Ірина швидко відійшли від її робочого місця, ніби їх спіймали на чомусь поганому.
«Ну що ж», подумала Марія. «Я не та, кого можна зламати».
Увечері вона пішла останньою. Офіс спорожнів, але залишився липкий слід не лише від втоми. Віра та Ірина вже зібрали «союзників» кількох співробітниць, готових до інтриг. Вони вирішили: новенька має зникнути.
Наступного ранку Марія прийшла рано. Тиша, пусті крісла, лише Олена вже сиділа на своєму місці.
«Знаєш», прошепотіла вона, коли Марія підійшла, «я місяць тому прац