Вона була впевнена, що знайшла килим… але всередині хтось стогнав і рухався.
День виявився теплим та сонячним, і Оксана вирішила скористатися нагодою провітрити свої “подушки” та “ковдру”. Замість подушок у неї були паперові мішки, набиті тирсою, а за ковдру слугував старий настінний килим із візерунком оленів. Вона акуратно розвісила його на мотузці між деревами, а поруч поставила деревяну лавку, вкриту червоною штучною шкірою, розклавши на ній свої “подушки”.
Оксана була бездомною вже понад рік. Її мрією було заощадити грошей, відновити втрачені документи та повернутися додому до одного із західних регіонів України, де на неї чекали спогади про родину та звичайне життя. Поки що їй доводилося жити в покинутому лісничому будиночку, який колись стояв у густому лісі. Тепер на місці того лісу розкинулася величезна сміттєзвалище.
Спочатку запах був майже непомітним, але з часом купи сміття зростали не по днях, а по годинах. Сюди вивозили все: будівельне сміття, ламані меблі, старий одяг, посуд. Так Оксана здобула собі маленьку шафу, потертий пуф і навіть деревяну скриню з одягом, який хтось викинув як непотріб.
Пізніше почали приїжджати фургони з супермаркетів розвантажували прострочені продукти. Після ретельного перебору інколи траплялися цілком їстівні овочі, фрукти і навіть заморожені напівфабрикати. Але з водою було важко доводилося носити її з брудної річки, фільтруючи через ганчіря та вугілля, знайдене в тому ж смітті.
Дров було повно скрізь валялися зламані стовбури дерев, тому опалення не було проблемою. Дні зливалися в монотонне існування, а заощадити навіть трохи грошей вдавалося рідко. Монети в кишенях викинутого одягу траплялися дуже рідко, а гаманці вважалися знахідкою століття.
Однієї ночі її розбудив звук автомобіля, що наближався. Це було звично більшість людей привозили сміття під покровом темряви, щоб їх не впізнали. Але цього разу щось здалося дивним. Автомобіль був дорогим, великим, майже позашляховиком. У місячному світлі він виглядав як звір на колесах.
З нього вийшов чоловік, повільно витягнув з багажника масивний рулон і потягнув його глибше в купи сміття.
“Може, руберойд? Можна було б даху латати… Дощі незабаром”, подумала Оксана, мовчки підбадьорюючи незнайомця: “Ну швидше, ну, йди вже!”
Чоловік залишив рулон у ямі між сміттєвими купами, озирнувся, ніби вагаючись, потім махнув рукою і повернувся до машини. За хвилину двигун заревів, і автомобіль зник у темряві.
“Нарешті”, видихнула Оксана і почала переодягатися в робочий одяг.
Вона натягнула величезні гумові чоботи і вийшла на подвіря. Небо вже світлішало, повітря було наповнене запахом лісу. Вона згадала, що за пагорбом є галявина, де ростуть гриби варто заглянути туди вранці.
Підійшовши до місця, де чоловік залишив рулон, вона очікувала побачити смугу руберойду або товстого поліетилену. Але замість цього на землі лежав акуратно згорнутий килим. Не абиякий такий, які колись прикрашали багаті будинки.
“Оце так… Бухарський, мабуть. Який гарний, важкий. Шкода, що не для даху”, з сумом подумала Оксана, але потім додала: “Може, візьму? Скручу вдвоє, буде кращим матрацом, ніж ті мішки з тирсою”.
Вона навіть