Українська сукня
Тетяна відчула щось не так, лише переступивши поріг ресторану. Щось було не так занадто пусто для пятничного вечора, світло занадто тьмяне, а офіціант намагався посміхатися надто напружено. Андрій, зазвичай такий спокійний, міцно стиснув її долоню.
Ваш столик, показав місце офіціант, і Тетяна увійшла в невелику кімнатку. Сотні свічок мерехтіли в напівтемряві, кидаючи химерні тіні на білосніжну скатертину. У центрі столу стояв великий букет темно-червоних троянд її улюблених. Звідкись лунала ніжна музика.
Андрію, зітхнула вона, що відбувається?
Замість відповіді Андрій опустився на одне коліно, у його тремтячих руках блиснув перстень.
Тетяно Шевченко, урочисто промовив він, я довго думав, як зробити цю мить особливою. Але зрозумів неважливо де і як. Важливо лише одне: чи погоджуєшся ти стати моєю дружиною?
Вона дивилася на його зворушене обличчя, наполегливо вистрибуючу пасму волосся і соромязливу посмішку, і відчула, як серце переповнює неймовірна ніжність.
Так, прошепотіла вона. Звичайно, так!
Перстень ковзнув на палець. Тетяна притулилася до Андрія, вдихаючи знайомий аромат його парфумів, і подумала ось воно, щастя. Просте і ясне, як сонячний день.
Однак вже через тиждень їхній спокій розлетівся.
Як це самі? незадоволено запитала Наталія Андріївна, нервово поправляючи волосся. Так не може бути! Весілля серйозна справа, потрібен досвід, жіноча мудрість. Я вже знайшла чудовий ресторан
Мамо, ніжно перебив її Андрій, ми вдячні за допомогу, але хочемо все організувати самі.
Самі? Наталія Андріївна схрестила руки. Ви нічого не розумієте! Ось моя племінниця
Тетяна мовчки спостерігала, як майбутня свекруха метушиться по кімнаті. Наталія Андріївна говорила без перерви про традиції, про пристойність, про те, як важливо «не зганьбитися перед людьми». При цьому вона швидко й оцінливо оглядала все навколо немов обмірковувала, що тут треба змінити.
Мамо, спробував втрутитися Андрій, ми вже обрали ресторан. «Біла троянда», чули про нього?
Наталія Андріївна зморщилася, ніби від зубного болю.
«Біла троянда»? Цей новомодний заклад? Ні, ні, тільки «Класика»! Там такі люстри, такі серветки! А директор мій старий знайомий
Мамо, голос Андрія став твердим, ми самі заплатимо за весілля. І святкуватимемо там, де захочемо.
Наталія Андріївна не знайшла відповіді. Вона завмерла, піднявши підборіддя:
Ну, як знаєте. Тільки не забувайте, що я попереджала.
Вона пішла, залишивши за собою шлейф дорогих парфумів і відчуття наближення бурі.
Вибач, вибачально посміхнувся Андрій, обіймаючи Тетяну. Вона трохи емоційна.
Тетяна мовчала. Внутрішній голос шепотів це лише початок.
Так воно і було.
Наступні тижні перетворилися на безкінечні суперечки, натяки й приховані докори. Наталія Андріївна знаходила недоліки у всьому від квітів до розташування столів.
Рожеві піони? хитала головою. У вересні? Ні, тільки білі лілії! А арка має бути іншою, більш пишною. А музиканти Боже, ви серйозно хочете цієї аматорської музики? У мене є чудовий квартет із консерваторії
Тетяна трималася з останніх сил. Єдине, що її заспокоювало, підтримка матері, розсудливої й мудрої Марії Шевченко.
Не зважай на це, казала вона, коли донька, виснажена черговим весільно