Київська сукня
Анна відчула щось не так, лише переступивши поріг ресторану. Щось було не на своєму місці занадто пусто для пятничного вечора, світло надто тьмяне, а офіціант намагався посміхатися занадто старанно. Андрій, зазвичай такий спокійний, міцно стиснув її долоню.
Ваш столик, показав місце офіціант, і Анна увійшла до невеличкої кімнатки. Сотні свічок мерехтіли в напівтемряві, кидаючи химерні тіні на білосніжну скатертину. Посередині столу стояв великий букет темно-червоних троянд її улюблених. Десь грала тиха музика.
Андрію, зітхнула вона, що відбувається?
Замість відповіді Андрій став на одне коліно, його тремтючі пальці розкрили маленьку шкатулку.
Анно Захаренко, урочисто промовив він, я довго думав, як зробити цю мить особливою. Але зрозумів неважливо де і як. Важливо чи погоджуєшся ти стати моєю дружиною?
Вона дивилася на його зворушене обличчя, наполегливу пасму, що вперто спадала на лоб, і несміливу усмішку і відчула, як серце переповнює ніжність.
Так, прошепотіла вона. Звичайно, так!
Перстень легко скотився на палець. Анна притулилася до Андрія, вдихаючи знайомий аромат його парфумів, і подумала ось воно, щастя. Просте і ясне, як сонячний день.
Але вже через тиждень їхній спокій розсипався.
Як це самі? невдоволено запитала Олена Андріївна, нервово поправляючи волосся. Так не можна! Весілля серйозна справа, потрібен досвід, жіноча мудрість. Я вже знайшла чудовий ресторан
Мамо, ніжно перервав її Андрій, ми вдячні за допомогу, але хочемо все організувати самі.
Самі? Олена Андріївна схрестила руки. Ви нічого не розумієте! Ось моя племінниця
Анна мовчки спостерігала, як майбутня свекруха ходить по вітальні. Олена Андріївна говорила безперервно про традиції, про пристойність, про те, як важливо «не збентежитися перед людьми». При цьому вона швидко й оцінювально оглядала простір ніби обмірковувала, що тут треба змінити.
Мамо, спробував втрутитися Андрій, ми вже обрали ресторан. «Біла троянда», чули про нього?
Олена Андріївна наморщилася, ніби від пекучого болю.
«Біла троянда»? Цей модний заклад? Ні, ні, тільки «Класика»! Там такі люстри, такі серветки! А директор мій старий знайомий
Мамо, голос Андрія став твердим, ми самі заплатимо за весілля. І святкуватимемо там, де захочемо.
Олена Андріївна не знайшла відповіді. Вона завмерла, підняла підборіддя:
Ну, як знаєте. Тільки не забувайте, що я попередила.
Вона пішла, залишивши за собою шлейф дорогих парфумів і відчуття наближення бурі.
Вибач, провинувато посміхнувся Андрій, обіймаючи Анну. Вона трохи емоційна.
Анна мовчала. Внутрішній голос шепотів це лише початок.
Так воно і було.
Наступні тижні перетворилися на безперервні суперечки, натяки і приховані докори. Олена Андріївна знаходила недоліки у всьому від квіткових композицій до розставлення столів.
Рожеві піони? хитала головою. У вересні? Ні, тільки білі лілії! А арка має бути іншою, більш пишною. А музиканти Боже, ви серйозно хочете цієї аматорської музики? У мене є чудовий квартет із консерваторії
Анна трималася з останніх сил. Єдиною її підтримкою була мати спокійна і мудра Марія Захаренко.
Не зважай на це, казала вона, коли донька, вичерпана черговим конфліктом, приходила до неї за підтримкою. Ти наречена, тобі вирішувати. А свекруха просто не хоче прийняти, що син виріс.
Проте справжній шторм розігрався через торт.
Ні, тільки подивіться! Олена Андріївна трясла рекламним каталогом. Три яруси? Де цукрові троянди? Де фігурки молодят?
Мамо, утомлений голос Андрія пролунав у відповідь, ми хочемо простий, елегантний торт. Без помпи.
Простий? Олена Андріївна ледь не плакала. Ти хочеш присоромити матір перед усім містом? Щоб люди шепотіли ось, мовляв, торт сина відомої архітекторки, ніби з їдальні!
Анна не витримала:
Олено Андріївно, будьмо чесними. Це наше весілля. Не ваше.
У кімнаті запа