Коли мати мого чоловіка дізналася, що ми плануємо купити квартиру, вона запросила сина на розмову. Те, що сталося далі, мене приголомшило.
Ми з чоловіком довго збирали гроші на власне житло. Працюючи в міжнародній компанії, я заробляла вдвічі більше за нього, але в нашій сімї все було спільно спільний бюджет, спільні цілі. Мрія про свою оселю нас обєднувала, і здавалося, ніщо не може цьому завадити. Поки про це не дізналася його родина.
Мій чоловік мав чотирьох сестер. У тій родині він був не просто братом він був опорою, підтримкою, розвязником усіх проблем. З молодості допомагав кожній то за навчання заплатить, то телефон купить, то просто «позичить до зарплати», а гроші ніколи не поверталися. Я все це бачила, мовчала, терпіла. Розуміла родина, треба допомагати. Іноді й сама надсилала гроші своїм батькам. Але саме через цю «допомогу» наш шлях до власної квартири затягнувся майже на три роки.
Нарешті, коли необхідна сума була зібрана, ми почали шукати житло. Переважно я чоловік був перевантажений роботою, повертався додому пізно. Навіть раділа, що можу сама все організувати, знайти найкращий варіант, адже дійсно старалася для нас обох.
Якось його мати запросила нас на свято молодша донька закінчила школу. Приїхали, повечеряли, і раптом свекруха почала розмову:
«Схоже, мій синок скоро переїде у свою квартиру Втомився бігати у гості», промовила вона з усмішкою.
Тоді мій чоловік із гордістю повідомив, що ми вже шукаємо житло і що саме я займаюся пошуками.
Ви повинні були побачити, як у мить змінився вираз її обличчя. Від усмішки не лишилося й сліду. Вона важким поглядом обміряла мене й холодним тоном зауважила:
«Звісно, це добре Але тобі, сину, варто було порадитися зі мною. Я життя прожила, краще знаю. Невже ти свою жінку таку важливу справу доручив?»
Старша сестра її підтримала:
«Так, так. Твоя дружина егоїстка. Тільки про себе думає. Жодної гривні нам не допомогла. Їй квартира важливіша за рідних!»
Я ледве не задихнулася від такого безсоромного звинувачення. Хотілося викласти все, що думала: якщо їм так потрібні гроші, нехай ідуть і самі їх заробляють. Але стрималася. Просто продовжувала їсти, мовчала, не втручаючись у безглузді вигуки. Від такого удару за святковим столом я точно не чекала.
А потім свекруха встала, схопила сина за руку й повела на кухню. «Треба поговорити», кинула на бігу. За столом середня сестра чоловіка раптом заявила:
«Ми з братиком будемо жити в його новій квартирі. Нам буде окрема кімната.»
Мене охопила така лють, що аж у скронях застукало. Не втримавшись, просто встала й вийшла у передпокій. Речей збирати не довелося ми поїхали таксі.
Ввечері вдома намагалася поговорити з чоловіком. Але він був наче чужий. Сидів мовчки, а потім я зрозуміла: з того дня він був не моїм чоловіком, а лише сином своєї матері.