У пологовому будинку їй сказали, що дитина не вижила. Через роки вона дізналася, що її син живе в родині свого біологічного батька.
Михайло кохав Олену ще зі школи, і вони мріяли одружитися.
Мати Михайла, Ганна Іванівна, яка керувала пологовим відділенням у лікарні, не схвалювала вибір сина. Вона давно сподобалася медсестрі Марійці і мріяла, щоб син одружився саме з нею дівчиною з родини лікарів, яку любили і пацієнти, і ввесь персонал.
Після школи Михайло вступив до медичного, а Олена на факультет іноземних мов, щоб стати перекладачкою, як її мати та бабуся. Друзі вирішили відсвяткувати це на природі й поїхали на дачу до Михайла.
Провели там майже місяць і не хотіли повертатися. Але незабаром почалися заняття, треба було готуватися.
Восени Олена сказала Михайлу:
«Я вагітна. Як ти на це реагуєш?»
«А як ти думаєш? Звісно, віднесу тебе на руках до ЗАГСу.»
«Я не одна, і мене важко нести.»
«Хіба це мене лякає? Я ж у школі боротьбою займався. Ти для мене легенька, як пірїнка», жартував щасливий Михайло.
«Але як бути з навчанням?»
«Так, Оленко, тут справді треба подумати. Схоже, тобі доведеться взяти академічну після пологів.»
«Я перейду на заочне, як моя мама. Вона мене народила у 19 і все встигла. Але давай одразу домовимося, Михайле. Після весілля ти переїжджаєш до нас. Шануй свою матір на відстані. Я давно знаю, що вона мене не прийме. Характер у неї огонь.»
«Лише заради твого спокою, Оленко», погодився Михайло.
Вони подали заяву в ЗАГС і розійшлися по домівках. У квартирі Олени гостювали батькові друзі подружжя з сином Богданом, шістнадцятирічним, але виглядав старшим.
Михайло розповів батькам про майбутнє весілля. Ганна Іванівній це не сподобалось, і вона пішла до Олениних батьків влаштувати скандал. Декілька разів дзвонила у двері, але ніхто не відчиняв. У вітальні готували стіл, грала музика, схожа на дзвінок, тому ніхто не звернув уваги. Богдан у той момент приймав душ і, побачивши, що ніхто не реагує, загорнувся в рушник і відчинив.
Ганна Іванівна спочатку здивувалася, а потім, згадавши про телефон, увімкнула запис і почала знімати Богдана в такому вигляді.
«Ви до Анни Петрівни?» запитав хлопець, не розуміючи, нащо вона його знімає.
«Вже ні», відповіла жінка і швидко пішла.
Дома вона показала сину відео, стверджуючи:
«Впізнаєш Олениний передпокій? Хто знає, від кого вона завагітніла.»
«Все зрозуміло, мамо. Ти була права. Вона не для мене.»
Михайло написав Олені злий лист і вимкнув телефон. Вона не розуміла, що сталося, але не могла до нього додзвонитися, тому пішла до нього, незважаючи на пізню годину.
Ганна Іванівна наперед знала, що Олена прибіжить, і чекала біля вікна. Побачивши дівчину, вискочила у сіни й не впустила її в квартиру.
«Тобі що від Михайла? Він уже спить. А ти, граєш на два боки? Іди розважайся з іншими, дволика», із цими словами вона хлопнула дверима.
Олена не зрозуміла нічого, сіла на сходи й заплакала. Пізніше повернулася додому. Мати мила посуд у кухні, і дочка, заридавши, обняла її.
«Оленко, що сталося? Скоро весілля, маєш радіти.»
«Мамо, нічого не буде. Лише те, що я ношу його дитину. Схоже, його мати накрутила йому після того, як ми подали заяву.» Вона показала матері листа, де Михайло звинувачував її у зраді.
«Якщо Михайло так поводиться, значить, і далі буде слухати батьків. Бог тебе від нього врятував. Дитину виховаємо самі», заспокоювала її мати.
Після розриву з Михайлом Олена важко переносила вагітність. Коли почалися пологи, батьків не було вдома. Народила сина під наркозом. А потім у палаті їй сказали, що дитина мертвонароджена.
Батьки забрали тіло немовляти, оформили документи й поховали. Олена ще лежала в лікарні, тому не була на церемонії.
Після цього родина Михайла швидко продала квартиру й переїхала.
«Це на краще, доню. Тобі і так було важко бачити Михайла він проходив повз із гордим виглядом.»
«Сподіваюся, мамо, що швидше забуду його.»
Минуло вісім років.
Олена працювала перекладачкою в невеликій фірмі, коли раптом до офісу увійшов Михайло.
«Нащо ти зявився в моєму житті? Я давно про тебе забула.»
«Пробач, але до тебе мене привела біда.»
«Дивно чути, Михайле. У тебе ж класна мати. Іди до неї зі своїми проблемами. У мене немає на тебе часу. Будь ласка, піди.»
«Олено, заклинаю, вислухай мене. Це важливо і для тебе. Я чекатиму в кафе навпроти після роботи.»
«Прийду лише з цікавості», Олена відвернулася до монітора, даючи зрозуміти, що розмова закінчена.
Увечері вони зустрілися.
«Пробач, Олено, але мій син хворий, йому потрібен донор.»
«Ти