Коли я привезла хвору маму додому, чоловік вимовив: Продай її квартиру і змусь її піти.
Ми зійшлися з Ігорем відразу після школи. Здавалося, доля штовхає мене прямо в його обійми. Це було перше кохання сліпуче, безрозсудне, наче з казки. Не довго думаючи, ми одружилися, влаштувавши галасливе весілля у маєтку за містом. Три дні гуляння, музика до світанку, сотні гостей. Мама сяяла від щастя нарешті її єдина донька знайшла свою пару.
Як весільний подарунок, вона віддала мені квартиру. Спадщина від бабусі. Так, вона потребувала ремонту, але була в новій будівлі, у гарному районі. І найголовніше це був наш куток, мій і Ігорів. Наш початок.
Але мама на цьому не зупинилася. Вона віддала всі свої заощадження, щоб ми зробили ремонт, купили меблі, облаштували кожен куточок. Її внесок у наше майбутнє був величезним. Я почувалася найщасливішою жінкою. Здавалося, ми стоїмо на міцному фундаменті коханні і доброті.
Але все розсипалося в одну мить.
На нашому весіллі батько познайомився з молодою жінкою. І закохався, як підліток. За кілька тижнів він покинув родину, залишивши маму саму. Потім оформив папери, виписав її, продав квартиру, в якій вони прожили десятки років. Мама залишилася з нічим. Без даху, без підтримки.
Вона трималася. Посміхалася, була поруч зі мною, навіть коли ледве стояла на ногах від болю. А потім сталося жахливе інсульт. Вона була наполовину паралізована. Ледеве говорила, ледве рухалася. І була зовсім одна.
Я одразу знала вибору нема. Забираю маму до себе. У нас у квартирі дві кімнати, 70 квадратів, достатньо місця. Мама завжди була тихою, скромною, нікому не заважала.
Я привезла її додому з лікарні. Застелила чисту постіль, поставила б