Вона замість мене
Я не хочу до тата Тітка Ліля сказала, що тато вже мене не любить, Михайко обхопив коліна й сховав обличчя, сидячи на ліжку.
Ярина завмерла. Усе навколо здавалося звичним: піжама з машинками, рюкзак, напханий іграшками, куртка на стільці. Все так знайомо й затишно. Тільки її хлопчик не носився, як вітер, а згорнувся у кутку, наче пташеня.
Сьогодні він мав йти до батька, але раптом благав залишитися вдома. Ярина помічала, що останнім часом він ставився до цих візитів без ентузіазму. Вона намагалася його вмовити, але Михайко раптом зізнався, що Ліля, нова кохана його тата, Олега, ображає його.
Михайку жінка обережно сіла поруч. Розкажи, будь ласка, що сталося?
Він мовчав. Потім підвів на неї очі. У його погляді була стомленість і смуток, ніби він уже не пятирічна дитина, а дорослий, якому ніхто не вірить.
Я просто грався Вона розсердилася, що іграшка шуміла. Той робот. Памятаєш? Відібрала його й сказала, що у них буде своя дитина, а тато забуде про мене. Що я зайвий. І якщо комусь розповім, він глибоко зітхнув, ніхто не повірить. Бо тітка Ліля скаже, що це неправда. А вона доросла. Їй повірять.
Він говорив уривчасто, ледь не плачучи. У Ярині спалахнули гнів, страх і провина за те, що дозволила ситуації дійти до цього. Важка тривога стиснула горло. Михайко відвернувся й почав копатися нігтем у простирадлі. Вона простягнула до нього руку.
Я тобі вірю. Знаєш чому? Бо ти ніколи не брешеш. Хіба що коли знаходиш схованки з цукерками.
Він хитнув головою, але не посміхнувся.
Тато обрав її замість мене
Тато просто не знає всієї правди, сказала Ярина, намагаючись звучати впевнено. Але він зрозуміє. Обовязково.
Коли Ярина вклала Михайка спати, вирішила випити чаю. У тиші ночі їй спало на думку, як вона познайомилася з Лілею. Якщо це можна назвати знайомством.
Рік тому вона отримала повідомлення від невідомого: *«Доброго дня! Не називатиму себе, просто хочу добра. Якщо хочете дізнатися, де проводить вечори ваш чоловік, приходьте у понеділок о сьомій до ресторану на вул. Шевченка, 8. Столик біля вікна.»*
Тоді Ярина ще гадала, хто ховався під маскою «доброзичливця». Тепер вона знала: це була Ліля. Доброзичливиця з підступним усміхом.
Того вечора Ярина бачила все: Олега, що сидів навпроти Лілі, їхні руки на столі, переплетені пальці, поцілунок у щоку. Потім він бурмотів щось про ділову зустріч, про подругу, про «нічого серйозного». Але Ярина не була готова пробачити зраду.
Вони розлучилися. Але Михайко залишився. Як і Ліля, яка незабаром стала дружиною Олега.
Її образ був бездоганним: ввічлива, лагідна, уміла поводитися з дітьми. Вона дарувала Михайкові іграшки на свята: пазли, наборі з динозаврами, одного разу велику плюшеву жабу.
Але ці подарунки були не для хлопчика, а для Олега. Ліля не боролася за любов дитини, а за увагу чоловіка. Її доброта була інструментом, посмішка принадою. А тепер, коли її терпінню настав кінець і на горизонті зявилася перспектива власної дитини, Ліля змінила тон.
Вона помилилася лише в одному: Ярина могла відпустити чоловіка. Але не почуття свого сина.
На холодильнику висів список справ, але Ярині було байдуже. Сьогодні в неї було одне дуже важливе завдання. Поговорити з Олегом.
Вона довго дивилася на екран телефону, перш ніж набрати номер. Гудки здалися довшими, ніж зазвичай. Коли колишній чоловік відповів, у його голосі почувалося роздратування. Було пізно.
Щось термінове?
Термінове. Потрібно поговорити. Про Михайка.
Його голос відразу напружився. Навіть по телефону вона це відчула.
Що з ним? Він хворий?
Ні. Він більше не хоче до тебе їхати. Каже, що Ліля говорить йому гидоті. Що ти його більше не любиш. Що в тебе буде інша дитина, і ти забудеш про нього.
На тому кінці замовкли. Потім Олег різко відповів, ніби тепер його звинувачували у підлості.
Ярино, годі вже перебільшувати! Ти серйозно віриш у ці брехні? Знов починаєш. Знов лізеш у моє життя й у мої стосунки з Лілею через дитину!
Я не починаю. Я його мати. І я його слухаю. А ти, схоже, ні. її голос став твердим. Він боявся тобі розповісти. І, як виявляється, недаром.
Ти просто використовуєш його! вибухнув він. Хочеш, щоб він більше не приходив до нас. Щоб я почувався винним і бігав за тобою. Ти нестерпна, Ярино. Просто нестерпна.
Вона не відповіла одразу, боячись, що розмова переросте у сварку. Важко було стримувати гнів. У скронях пульсувало.
Ось він, Олег. Не найгірший батько, але зі звичками підлітка: усі проти нього. Він міг бути ніжним із