Не хочу до тата Тітка Ліля казала, що тато мене більше не любить, Михайло обхопив коліна й сховав обличчя, сидячи на ліжку.
Ярина завмерла. Усе було, як завжди: піжама з машинками, рюкзак, забитий іграшками, куртка на стільці. Все так знайоме й затишне. Тільки її хлопчик не носився, як вітер, а згорнувся у кутку, наче пташеня.
Сьогодні мав їхати до батька, але раптом благав залишитись вдома. Якщо подумати, вже давніше він почав сумніватися перед цими візитами. Ярина намагалася переконати його, але Михайло раптом зізнався, що Ліля, нова кохана Дениса, його ображає.
Михайлу жінка обережно сіла поруч. Розкажи, будь ласка, що сталося?
Він мовчав. Потім підвів голову й подивився на неї знизу. У його очах була стомленість і сум, немов у дорослого, якому ніхто не вірить.
Я просто грався Вона розсердилася, що іграшка шуміла. Той робот. Памятаєш? Відібрала й сказала, що в них буде своя дитина, а тато забуде про мене. Що я зайвий. І якщо комусь розповім, він голосно зітхнув, ніхто не повірить. Бо тітка Ліля скаже, що це неправда. А вона доросла. Їй повірять.
Він говорив повільно, уривчасто, ледь не плачучи. У Ярині закипіло від люті, страху й провини за те, що дійшло до такого. У горлі стиснувся важкий ком. Михайло повернувся й почав копатися нігтем у простирадлі. Вона простягнула до нього руку.
Я тобі вірю. Знаєш чому? Бо ти ніколи не брешеш. Хіба що коли знаходиш схованки з цукерками.
Він хитнувся, але не посміхнувся.
Тато вибрав її замість мене
Тато просто не знає всієї правди, сказала Ярина, намагаючись звучати впевнено. Але зрозуміє. Обовязково.
Коли вона поклала Михайла спати, вирішила заварити чаю. У нічній тиші їй спала на думку та зустріч із Лілею. Якщо це взагалі можна назвати зустріччю.
Рік тому вона отримала повідомлення від невідомого: *«Добрий день! Не називатиму себе, знайте лише, що я добра людина. Якщо вас цікавить, де проводить вечори ваш чоловік, приходьте в понеділок о сьомій вечора до ресторану на вул. Шевченка, 8. Столик біля вікна».*
Тоді Ярина ще гадала, хто ховався під маскою «доброї душі». Тепер знала: це була Ліля. Добра душа з присмаком гнилизни.
Того вечора вона побачила все. Денис напроти Лілі. Їхні руки на столі. Пальці, переплетені між собою. Поцілунок у щоку. Він бурмотів щось про ділову зустріч, про подругу і, нарешті, про «нічого серйозного». Але Ярина не була готова пробачити зраду.
Вони розійшлися. Але Михайло залишився. Як і Ліля, яка невдовзі стала дружиною Дениса.
Її образ був бездоганним: ввічлива, лагідна до непритомності, вміла поводитися з дітьми. Все разом. Навіть дарувала Михайлу іграшки на свята. Пазли, набори з динозаврами, одного разу велику плюшеву жабу.
Але ці подарунки були не для хлопчика, а для Дениса. Ліля не боролася за любов дитини, а за увагу чоловіка. Її доброта була інструментом, посмішка принадою. А тепер, коли терпець закінчився і на горизонті зявився власний дитини, Ліля змінила тон.
Вона помилилася лише в одному: Ярина могла відпустити чоловіка. Але не почуття свого сина.
На холодильнику висів список справ, але їй було байдуже. Сьогодні ще одне важливе завдання. Поговорити з Денисом.
Вона довго дивилася на екран телефону, перш ніж набрати номер. Гудки здавалися довшими, ніж зазвичай. Коли колишній чоловік відповів, у його голосі пролунала дратівлива нотка. Було пізно.
Щось термінове?
Термінове. Треба поговорити. Про Михайла.
Він напружився. Це відчувалося навіть через трубку.
Що з ним? Хворий?
Ні. Він більше не хоче до тебе їхати. Каже, Ліля говорить йогирічні речі. Що ти його більше не любиш. Що в вас буде своя дитина, і ти забудеш про нього.
На тому кінці замовкли. Потім Денис різко заговорив, з легким роздратуванням, ніби саме його звинувачували у підлості.
Ярино, давай без перебільшень! Ти серйозно думаєш, що я повірю в цю брехню? Знову починаєш. Знову лізеш у моє життя й у стосунки з Лілею через дитину!
Я не починаю. Я його мати. І я його слухаю. А ти, схоже, ні. її голос звучав твердо. Він боявся тобі розповісти. І, як виявляється, не дарма.
Ти просто використовуєш його! вибухнув він. Хочеш, щоб він більше не приїжджав. Щоб я почувався винним і бігав за тобою. Ти неможлива, Ярино. Просто неможлива.
Вона не відповіла одразу, боячись, що розмова переросте в сварку. Важко було стримувати гнів. У скронях пульсувало.
Ось він, Денис. Не найгірший батько, але з вічними звичками підлітка: усі проти нього. Міг бути ніжним із сином, так. Але коли справа стосу