Марійка ніколи не довіряла чоловікові. Тому в покладалася лише на себе. Так і минуло їхнє подружнє життя.
Її чоловік, **Олег**, був гарний як ікона. До того ж, він мав неймовірну харизму та був душею кожної вечірки. Пив помірно, не палив і не захоплювався футболом, рибалкою чи полюванням. Одним словом, **«справжній лицар гідний палацу»**.
Через всі ці якості Марійка добре знала, що чоловік шукає розраду поза домом. Такі чоловіки рідкість, а **«мисливиці»** знаходилися самі…
Єдине, що її заспокоювало безумовна любов Олега до їхнього сина, **Данила**. Він віддавав йому весь вільний час і ніколи не втомлювався від нього. Марійка вірила, що ця батьківська любов збереже їхню родину.
…У школі діти називали Марійку **«Руда»** через її полумяне волосся та веснянки, що вкривали обличчя.
Її мати, жінка неймовірної краси, з дитинства повторювала:
**Марійко, серденько, ти як та потворна каченя. Пробач мені ці слова, але ти мусиш прийняти цю гірку правду. Хто ще скаже тобі це в очі, як не рідна мати? Може, жоден чоловік тебе не схоче, тож доведеться покладатися лише на себе. Вчися добре, будуй карєру. А якщо трапиться гідний чоловік не вибагливуй. Будь вільною та покірною дружиною.**
Ці слова закарбувалися в серці Марійки назавжди.
Закінчивши школу із золотою медаллю, вона вступила до університету. Саме там зустріла майбутнього чоловіка. Вона не розуміла, що могло привабити такого красунчика до неї. Пізніше **Олег** зізнався, що вона була єдиною, до кого він наважився підійти. Марійка не фарбувалася, одягалася скромно й не вміла кокетувати.
Коли вона зрозуміла, що такий гарний чоловік серйозно нею цікавиться, вирішила взяти справу у свої руки. Неможливо ж упустити такий дар долі! Саме вона запропонувала Олегу одружитися. Хлопець був вражений такою сміливістю, але Марійка заспокоїла його:
**Я буду лагідною, покірною та вірною дружиною. А любов прийде з часом.**
Олег вагався, але згодом погодився. Важливу роль у його рішенні зіграла мати, **Галина Шевченко**. Коли син вперше представив їй наречену, Галина оглянула дівчину з явною несхваленням. Її син справжня **«перлина»**! Будь-яка жінка мріяла б вийти за нього! А перед нею стояла… бліда дівчина, обсипана веснянками.
Перша зустріч із майбутньою свекрухою не задалася.
Марійка відчула її холодність, але здаватися не збиралася. За кілька днів вона сама прийшла до неї. Треба ж рятувати майбутній шлюб! Свекруха прийняла її, пригостила чаєм. Цього разу Марійка здалася їй не такою вже й нікчемною.
Марійка пообіцяла, що буде вірною дружиною Олегу до кінця своїх днів. Цей аргумент важив більше за всі її **«недоліки»**.
Галина була самотньою жінкою. Чоловік кинув її заради іншої, але повернувся через рік зламаний і втомлений. Але сімя вже не прийняла його. Галина все життя думала, чи варто було його пробачати. Та знала біль зради ніколи не згасне.
Виростити сина самотужки було важко. Тому **Галина погодилася на шлюб Олега з Марійкою**. Вона зрозуміла, що ця жінка чекатиме на її сина, що б не сталося через всі життєві бурі.
…Через рік народився їхній син **Данило**. Він був схожий на батька, як дві краплі води, що безмежно тішило бабусю.
**Олег обожнював сина**, доглядав за ним із самовідданістю. Данило став центром його світу.
Але любов до дружини так і не прийшла.
Марійка теж не відчувала пристрасті до Олега. Їхні стосунки були тихими та одноманітними. Вона прала й прасувала його сорочки, готувала обіди, цілувала перед сном у щоку. Олег віддавав їй усю зарплату, дарував квіти на день народження, кожного ранку цілував перед роботою. Все це нагадувало більше **рутину**, ніж справжнє кохання.
Через пять років **Олег нарешті знайшов кохання**. Але не вдома.
Її звали **Соломія**, жінка з чарівною, майже нереальною красою. Олег не зміг їй опиратися. Півроку вони зустрічалися потай, поки Соломія не поставила йому ультиматум:
**Я не буду твоєю коханкою. Одружся зі мною, інакше ми розійдемося.**
Олег був розгублений. Він не хотів втрачати Соломію, але й син був йому рідний. У той момент про Марійку він уже не думав.
Коли **Данилу** виповнилося пять, **Олег** зібрав речі й пішов із дому.
Марійка згадала матеріні слова. У дитинстві вони здавалися жорстокими, але тепер вона розуміла впорається без драм. Звісно, частина серця була розбита, але вона не потоне в розпачі.
Перед виходом Олег почув лише спокійний голос дружини:
**Якщо передумаєш двері завжди відчинені. Але не забарися. Данило тебе любить.**
О