Щиро вважаєш, що я буду готувати для твоєї матусі кожного дня? голос жінки дзвенів від обурення.
І скільки це ще триватиме? Оксана грюкнула сковороду на плиту. Ти думаєш, мене найняли прибиральницею для твоєї мами? Два місяці без відпочинку! Вона стиснула деревяну лопатку, суглоби її пальців побіліли від напруги. У голосі дзвеніла давня образа.
Ярослав застиг у дверях кухні, не рішаючись увійти. Дружина стояла біля плити, де шипіли котлети улюблена страва його матері. Запах смаженого мяса та цибулі дратував горло, а може, це був важкий розмов, що насувався.
Оксано, навіщо так злитися? промовив він тихо, намагаючись заспокоїти. Матуся просто звикла до домашньої їжі. Вона не може їсти фастфуд, ти ж знаєш…
Знаю! Оксана кинула лопатку на стіл. Я все знаю! І про її тиск, і дієту, і про те, що їжа має бути збалансованою. Але чому я мушу крутитися тут щовечора, як хомяк у колесі? У мене теж є робота!
За вікном повільно гас осінній день. Тіні від гілок старої яблуні, що росте під кухонним вікном, танцювали на стінах, німі свідки їхньої сварки. Ярослав мимоволі глянув на годинник незабаром мати повернеться з вечірньої прогулянки.
Може, варто найняти помічницю? запропонував він невпевнено, знаючи, що дружина проти чужих людей у домі.
Оксана гірко посміхнулася: Звісно! А чим ми їй платитимемо? З економії на комуналці? Ти ж знаєш, скільки коштують ліки для твоєї мами.
Вона відвернулася до плити, сховавши сльози в кухонному рушнику. Три місяці тому, коли Марія переїхала до них після мікроінсульту, саме Оксана наполягала на цьому. Але вона не уявляла, наскільки зміниться їхнє життя.
У передпокої грюкнули двері. Легкі кроки Марія повернулася. Оксана швидко витерла очі і почала розкладати котлети по тарілках. Ярослав досі стояв у дверях, не знаючи, що сказати.
Важка тиша заповнила кухню, перериваючись лише брязкотом посуду та тихим шипінням сковороди.
Мамо, як прогулянка? Ярослав кинувся до передпокою, радіючи можливості уникнути важкої розмови. Останнім часом він усе частіше уникав конфліктів, ховаючись за роботою, пізними поверненнями та «терміновими» справами.
Марія стояла перед дзеркалом, розвязуючи вовняну хустку подарунок покійного чоловіка. Її пальці, колі