Одна втомлена жінка після шести років самотності.
Наталка дуже втомилася. Шість років вона жила сама, відтоді, як чоловік пішов. А минулого року її донька вийшла заміж і переїхала до Львова.
У сорок два роки Наталка була у розквіті, наче друга молодість. Вона була відмінною господинею, славилася своїми помідорами в закрутках, які всі називали шедевром. Але кому тепер їх готувати? Банки вже купою стояли на балконі.
“Я не збираюся вянути в самоті, та ще й така гарна!” жартувала Наталка перед подругами. Ті відповідали: “Звісно! Шукай собі чоловіка! Самотніх повно”. Одна з них порадила агенцію знайомств “Найкращий чоловік”. Наталці здалося трохи смішним і жалюгідним йти туди. Але з іншого боку сорок два, ця цифра її нервувала. Старий дідусевий годинник на стіні рівно відбивав час.
І вона пішла. В агентстві її зустріла привітна жінка у фіолетових окулярах:
“У нас дійсно найкращі. Давайте подивимось разом. Сідайте поруч!”
“Так, усі гарні”, посміхнулася Наталка. “Але як зрозуміти, що саме цей мій?”
“Все просто”, відповіла жінка. “Ми дамо його вам на тиждень. За цей час зрозумієте, чи він ваш, чи шукати іншого.”
“Як це дасте?”
“Так! Чоловік поживе з вами тиждень. Ми тут не для сорому, а для справи. І серед наших клієнтів немає ніяких мізантропів чи божевільних.”
Наталку раптом охопив ентузіазм. Разом вони вибрали пятьох кандидатів. Вона сплатила символічну суму в гривнях і поспішилася додому. Перший мав прийти вже того ж вечора.
Вона вдягла зелену сукню колір надії і навіть дістала зі скриньки діамантові сережки, які одягала дуже рідко.
Дзень! подзвонив дзвінок.
Наталка підглянула у вічко побачила троянди й аж скрикнула від радості. Відчинила. Чоловік був елегантний, як на фото.
Вони сіли за стіл, де Наталка приготувала справжню бенкетну страву. Квіти поставила в центр. Дивлячись украдко на гостя, подумала: “Все, інших не треба, цей ідеальний.”
Почали з салату. Майбутній чоловій зморщився: “Навіщо стільки солі?” Наталка ніяковіло посміхнулася, потім подала смажену качку. Він проковтнув шматок: “Трохи жорстко…” Решта теж не сподобалася. У метушні вона забула головне вино, яке так старанно вибирала. Налила, промовивши: “За нашу зустріч!” Чоловік понюхав, ковтнув: “Середнячок.” Потім підвівся: “Покажіть мені вашу оселю…”
Наталка взяла букет і простягнула йому: “Мені взагалі не подобаються троянди. До побачення.”
Тієї ночі вона поплакала було боляче. Але попереду ще чотири зустрічі.
Другий прийшов наступного вечора. Увійшов упевнено: “Привіт!” Від нього пахло горілкою. “Ти вже відсвяткував нашу зустріч без мене?” спитала Наталка. Він усміхнувся: “Та годі! Тут є телевізор? Зараз матч “ДжНаталка з усмішкою вимкнула телефон, дивилася у вікно на сонце і зрозуміла, що справжнє щастя це коли ніхто не псує тобі ранок.