30 червня.
Їй 32, а її дванадцятирічний син щойно одружився з її новим чоловіком, якому 22. Вона дитина, йому 22, а її матері 32. Вчора він став чоловіком її мами. Сьогодні вони їй про це повідомили.
Дівчинка замкнулася у своїй кімнаті і не виходила цілий день. Кликали, мати підходила до дверей, пропонувала разом піти в кіно, у парк розваг, на прогулянку, до знайомих. Вона не відповідала. Лежала на ліжку, спочатку плакала, потім заснула. Потім дивилася в стелю, задумлива. До вечора голод змусив її вийти.
Щоб звикнути до цього, знадобилися роки. Кожне матчине слово зустрічала з недовірою, дивилася на них з презирством, бувала грубою, повною ненависти. Молодша сестра матері намагалася поговорити, але вона не слухала. Часто думала про втечу. Одного разу втекла й сховалася в сусідньому будинку, сиділа на сходах до горища, поки холод не змусив піти до тітки.
Коли мати прийшла за нею, дівчинка вже зігрілася й поїла. Матерні руки тремтіли, очі були повні сліз. Вона прийшла одна.
Додому поверталися на таксі. Дівчинка дивилася на обличчя матері: бачила її старою. А він був гарний. Потім він раптом зник на цілий місяць. Вона не питала, мати не казала нічого, але в домі знову стало, як колись. Лише вони дві. Поступово вони знайшли спільну мову, дівчинка заспокоїлася.
Але він повернувся. Молодий чоловік її матері. Вона звикла до його присутності, зрозуміла тепер він частина їхнього життя. У 18 років, під час обіду, вона подавала йому ніж, навмисно тримаючи його руку довше, ніж треба. Дивилася йому в очі, він не відводив погляду. Мати, бліда, опустила голову. Обід закінчився мовчки.
Іншого дня, коли матері не було, вона підійшла до нього, притулила чоло до його спини, затримуючи подих. Він на мить завмер, потім обернувся, відвів її, взяв за плечі й попросив не робити дурниць. Вона розридалася: “Чому? Що в тобі до неї? Вона стара, у неї зморшки, ти не бачиш? Чому тобі потрібна стара жінка?”
Він приніс їй води, посадив у крісло, накрив пледом, потім вийшов, грюкнувши дверима. Вона сиділа, розуміючи, що треба йти у гуртожиток чи шукати квартиру. Її відштовхнули, як кошеня. Відкинули. Принизили.
Він був такий гарний. Вона мріяла про нього. Він не приходив додому, мати мовчала. Вони блукали по хаті, як тіні.
Через кілька днів він повернувся. Матері не було, вона знову сама, у кухні пила чай і щось записувала. Коли він увійшов і сів навпроти, серце зупинилося. Він сказав, стомлено дивлячись їй у вічі: “Я кохаю твою матір, прийми це. Саме її я люблю, не тебе. Не варто повертатися до цього, годі робити боляче.” Не відвів очей.
Вона пролежала ніч із сухими очима, порожньою головою, а вранці побачила, як вони з матірю цілуються на кухні. Їй зробилося нудно, вона побігла до ванної.
Знайшла собі місце у гуртожитку. Мати благала повернутися, потім дала грошей на оренду квартири.
У 25 років (йому 35, матері 45) відносини майже нормалізувалися. Вона приходила в гості, вони разом обідали, сміялися. Мамина сестра якось сказала: “Дякувати Богу, ти доросла.” Мати була щасливою, спокійною, її чоловік як і раніше гарний. Навіть дуже. Вона розуміла, що порівнює всіх своїх парубків із ним, і це її дратувало.
Потім було нещасливе кохання. Він був одружений і не збирався йти. Вона кохала, чекала біля роботи, плакала. Не хотіла бути таємною коханкою. Було боляче, гірко. Він возив її до моря, дарував подарунки, дивувався чого їй ще треба? Чи обовязково одружуватися?
Вона заперечувала, уперто хитала головою. Згадувала, як мати цілувала чоловіка на кухні, а вона, дурна, тікала блювати. Не розуміла, що життя удвох може бути іншим. Гарним. Спокійним.
Того року вона перебувала в бурі. Рідко бувала вдома. Бачила матір у кавярнях, інколи заходила. Мати схудла, але доглядала за собою. Чоловік був, як завжди, чарівним. Вона, вже доросла, нарешті зрозуміла глибину матерЙого рука раптом зледеніла в її долоні, і вона зрозуміла тепер їй залишається лише памятати.