**Щоденник. Записи про нахабну зовицю.**
Сьогодні вчергове довелося поставити на місце гарячу сестру чоловіка.
Мама сказала, що ресторан уже заброньовано, промовила Дарина розслаблено, ігноруючи напругу в голосі Оксани. До речі, про гроші. Ви з Андрієм уже все перевели?
Оксана на мить завагалася, шукаючи слова, але Дарина продовжила:
Це ж не така велика сума, чесно, я навіть думала докинути своїх, але з моїми витратами Це ж для мами, ти розумієш.
Почекай, нарешті перебила Оксана, намагаючись стриматись. Ми нічого такого не домовлялись. Андрій мені нічого не казав.
Ой, ну ти ж знаєш, як він усе забуває, Дарина засміялась, ніби це було найзвичайніше. Я йому сказала, що вам потрібно буде близько мільйона гривень. Нормально ж для такої нагоди?
Слова звучали так, ніби рішення вже прийнято, а будь-які заперечення марні. Оксана стиснула телефон, відчуваючи, як росте роздратування.
Мільйон? повторила вона повільно, майже шепотом.
Так, я навіть знижку домовилась! Там і торти, і обслуга, сама все побачиш. Мама буде в захваті. Не переймайся, я вже внесла депозит. Андрій сказав, що ви переведете решту.
Дарина поклала трубку, не чекаючи відповіді.
Оксана сиділа, дивлячись на телефон. У горлі стояв ком, а в голові одна думка: «Знову ця одностороння гра».
***
Вечеря на кухні пройшла в напруженій атмосфері. Андрій відкрив холодильник, достаючи пляшку пива, і, не дивлячись на Оксану, пробурмотів:
Дарина сказала, що ти проти, щоб давати гроші на ресторан.
Оксана завмерла.
Проти? Ось так вона це назвала? Вона підвелась зі стільця, намагаючись стримати емоції. Я ж взагалі не відмовлялась? Я дізналась про це лише тоді, коли вона подзвонила й поставила мене перед фактом.
Андрій обернувся, насупившись.
Та годі, вона ж не для себе. Мама не кожного року святкує ювілей.
І це нормально, що вона це робить за наші гроші? Мільйон, Андрію! Оксана ледве стримала крик. Мільйон гривень! Це нормально?!
Андрій знизав плечима, відводячи погляд.
Ну це ж для мами. Що ти хочеш? Дарина все організувала.
Оксана сердито видихнула.
Так, чудова робота. Але ж легко ж, коли гроші не твої. І знаєш, Андрію, я не розумію, чому ти просто погоджуєшся. Ми це обговорювали? Ні. Вона просто вирішила, а ти кивнув.
Годі, Андрій махнув рукою, наливаючи собі. Вона просто намагається зробити якнайкраще.
Для кого? Для нас? Для мами? Чи для себе? Оксана підвищила голос, але одразу знизила його, щоб не розбудити сина. Андрію, я вже втомилась. Для неї завжди: «Дайте, переведіть, заплатіть». А потім вона зникає, ніби так і треба.
Він мовчав, дивлячись у пляшку.
Що ти хочеш, щоб я зробив? Вона ж така. Поговори з нею, якщо хочеш.
Вже говорила, різко відповіла Оксана. І знаєш, що вона сказала? Що це наш обовязок.
І чого ти очікувала? Вона ж сама все організовує. Можливо, їй самій непросто.
Вона організовує?! Оксана не витримала. Андрію, вона просто використовує всіх навколо! А ти їй у цьому підтримуєш!
Розмова зайшла в глухий кут. Андрій знизав плечима, щось невиразно буркнув і вийшов, залишивши Оксану саму з її думками.
***
Наступного ранку зненацька задзвонив телефон. Оксана відповіла без ентузіазму.
Привіт, Окс! Ти не зайнята? Дарина звучала незвично бадьоро.
Слухаю, сухо відповіла Оксана, готуючись до нових прохань.
Слухай, мені потрібна допомога. Я зараз з сусідкою відкриваю невеликий бізнес, онлайн-крамницю, ти знаєш, як зараз можливості… Коротше, треба щось оплатити, а в мене зараз немає. Подумала, може, ти даси свою картку. Це тимчасово, буквально на кілька днів.
Оксана завмерла, намагаючись усвідомити почуте.
Дарино, її голос став твердим, ти серйозно? Мою картку?
Так! Чому ні? Ти ж знаєш, як я обережна. Я поверну все, нічого зайвого не витрачу.
Ні. Навіть не обговорюється.
З того боку важка тиша.
Я не розумію, голос Дарини втратив упевненість. Це ж просто картка. Чому ти відмовляєш?
Дарино, тому що мій спокій дорожчий. І моя картка теж.
Окс, ти мені не довіряєш? Дарина звучала ображено, але це було схоже на черговий маневр. Ми ж родина.
Оксана закусила губу, щоб не сказати більше.
Дарино, на цьому завершимо. У мене справи.
Вона поклала трубку, відчуваючи одночасно полегшення і злість. Дарина переступила всі межі.
Коли Андрій увійшов з роботи, Оксана вже знала, що розмова буде непростою.
Андрію, почала вона спокійно, твоя сестра знову дзвонила.
Він роззувався, не поспішаючи підняти очі.
І що?
Попроси”Я зрозуміла сьогодні одне: іноді треба закрити двері, щоб зберегти свій спокій, навіть якщо це обереться боляче.”