Мама сказала, що ресторан підтверджено, промовила Катерина розслаблено, наче не помічаючи напругу в голосі Олесі. І ще про гроші. Ви з Богданом усе перевели?
Олеся на мить завагалась, шукаючи слова, але Катерина тут же продовжила:
Це ж невелика сума, чесно, я навіть думала доплатити зі своїх, але з моїми витратами Це ж для мами, розумієш?
Почекай, нарешті перебила її Олеся, намагаючись стримуватись. Ми нічого такого не домовлялись. Богдан мені нічого не казав.
Ой, ну ти ж знаєш, як він постійно забуває, Катерина засміялась, ніби це було найприродніше. Я йому сказала, що вам треба десь сто пятдесят тисяч гривень. Нормально ж для такої нагоди?
Слова звучали так, немов рішення вже прийняте, а будь-які заперечення марні. Олеся стиснула телефон, відчуваючи, як злість піднімається.
Сто пятдесят? повторила вона повільно, ледь не шепотом.
Так, я ж навіть знижку домоглася! Там і тістечка, і обслуговування, сама побачиш. Мамі сподобається. Ну, не переймайся, я вже внесла аванс. Богдан сказав, що ви переведете всю суму.
Катерина кинула трубку, не чекаючи відповіді.
Олеся сиділа, дивлячись на телефон. У горлі стояв ком, а в голові одна думка: «Знову ці її витребеньки».
***
Вечір у кухні був напруженим. Богдан відкрив холодильник, дістав пляшку пива і, не дивлячись на Олесю, пробурмотів:
Катерина сказала, що ти проти того, щоб давати гроші на ресторан.
Олеся завмерла.
Проти? Так вона сказала? Вона підвелась із стільця, намагаючись стримуватись. Я хоч раз відмовила? Я до її дзвінка навіть не знала про це!
Богдан обернувся, нахмурившись.
Та годі, вона ж не для себе. Мама ж не часто святкує ювілеї.
І це нормально, що вона це робить за наші сто пятдесят тисяч? Олеся ледве не крикнула, знижуючи голос, щоб не розбудити сина. Богдане, це нормально?
Богдан знизав плечима, відвернувшись.
Ну, це ж для мами. Що ти хочеш? Катерина все організувала.
Олеся сердито видихнула.
Ну звісно, вона майстер організовувати на чужи гроші. А ти, Богдане, взагалі розумієш, що просто підкорився? Ми це обговорювали? Ні. Вона вирішила, а ти кивнув.
Годі, Богдан махнув рукою, наливаючи пиво. Вона ж просто хоче якнайкраще.
Для кого? Для нас? Для мами? Чи для себе? Олеся підвищила голос, але одразу знизила його. Богдане, я вже не можу. Для неї завжди: «Дайте, переведіть, заплатіть». А потім вона зникає, немов так і треба.
Він мовчав, дивлячись у пляшку.
Що ж ти хочеш, щоб я зробив? Вона така. Поговори з нею, якщо хочеш.
Вже говорила, різко відповіла Олеся. І знаєш, що вона мені сказала? Що це наш обовязок.
Ну і чого ти хотіла? Вона ж все сама організовує. Можливо, у неї життя складніше за наше.
Вона організовує?! Олеся не витримала. Богдане, вона використовує всіх навколо! А ти їй сприяєш!
Розмова зайшла в глухий кут. Богдан знизав плечима, щось невиразно пробурмотів і вийшов, залишивши Олесю саму.
***
Наступного ранку Катерина зателефонувала несподівано. Олеся підняла трубку без ентузіазму.
Олю, привіт! Ти не зайнята? голос Катерини був незвично бадьорим.
Говори, сухо відповіла Олеся, готуючись до чергової просьби.
Слухай, мені потрібна допомога. Я от з сусідкою маленький бізнес започаткувала, інтернет-магазин, ти ж знаєш, як зараз можна заробити. Коротше, треба щось оплатити, а в мене зараз немає. Думаю, чи не могла б ти мені свою картку позичити? Тимчасово, на кілька днів.
Олеся на мить оніміла.
Катерино, голос став твердим, ти серйозно? Мою картку?
Ну так! Чому ні? Ти ж знаєш, я обережна. Все поверну, нічого зайвого не візьму.
Ні. Навіть не починай цю тему.
З того боку повисло важке мовчання.
Я не розумію, голос Катерини втратив впевненість. Це ж просто картка. Чому ти відмовляєш?
Катерино, тому що мій спокій дорожчий. І мої гроші теж.
Олю, ти мені не довіряєш? Катерина спробувала звучати ображено, але це було дешево. Ми ж родина.
Олеся на силу стрималась.
Катерино, на цьому все. У мене справи.
Вона перервала дзвінок, відчуваючи і полегшення, і злість. Катерина переступила всі межі.
Коли Богдан повернувся з роботи, Олеся вже знала, що розмова буде складною.
Богдане, почала вона спокійно, твоя сестра знову телефонувала.
Він роззувався, не поспішаючи підняти на неї очі.
І що?
Просила мою картку. Для своїх потреб.
Богдан зупинився, здивовано подивився на нею.
І що ти відповіла?
Звісно, ні.
А чого ж ти не могла допомогти? він вимовив різко. Це ж Катерина.
Олеся глибоко зітхнула.
Богдане, у вас у родині взагалі не розрОлеся глянула йому в очі і тихо сказала: “Я більше не буду мовчати, тому що наші гріші і наші нерви це наші, а не її вічний безкоштовний обід.”
.