Сон, наче вихор, забрав Тетяну в далеке минуле
Як часто буває, дружини дізнаються останніми. Лише після того, як Маряна зрозуміла значення дивних поглядів колег і шушукань за ї̈ї спиною. Усі на роботі знали, що ї̈ подруга, Соломія, мала роман із чоловіком Маряни, Богданом. Але ніщо в поведінці Богдана не викликало ї̈ підозр.
Вона дізналася того вечора, повернувшись додому несподівано. Маряна багато років працювала лікаркою у київському шпиталі. Того дня мала нічну зміну. Але під кінець дня молода колега, Оленка, попросила послугу:
Маряно, чи можна помінятися змінами? Я відпрацюю за тебе сьогодні, а ти за мене у суботу, якщо, звісно, у тебе немає інших планів. У моє̈̈ сестри весілля, і воно якраз у суботу.
Маряна погодилась. Оленка була приємною і доброзичливою, а весілля слушна причина.
Того вечора Маряна йшла додому, радіючи, що зробить Богдану сюрприз. Але сюрприз чекав на нё̈ саму. Щойно ввійшовши, вона почула голоси зі спальні. Богдана й ще один ї̈ найкращӧ̈ подруги, Соломї̈. Те, що почула Маряна, не залишало сумнівів.
Вона вийшла так само тихо, як і увійшла. Ніч провела в лікарні, без сну. Як тепер дивитися в очі колегам? Вони все знали, коли вона сліпо вірила Богданові, зробивши ї̈ центром свого життя, навіть відмовившись від мрї̈ про дитину, щоразу, коли він казав: «Ще не час». Тепер вона розуміла для нього в них не було майбутнього.
Тї̈ ночї̈ Маряна ухвалила рішення. Написала заяву на відпустку, потім на звільнення, зібрала речі, поки Богдан був на роботі, і подалася на вокзал. Від бабусі ї̈ дісталася маленька хата в селі. «Там мене ніхто не шукатиме» подумала вона.
На вокзалі купила нову SIM-картку, а стару викинула. Відрізала себе від минулого.
За добу вийшла на знайомій станції. Востаннє була тут десять років тому, на похоронах бабусі. Все лишилося тим самим тихим і безлюдним. «Саме те, що зараз потрібно». Дісталася до хати після короткӧ̈ пої̈здки попуткою та двадцятихвилиннӧ̈ ходьби. Сад був так зарослий, що ледь пробилася до дверей.
Тижні пішли на те, щоб привести хату і город до ладу. Сама б не впоралася, але сусіди, памятаючи бабусю Галину, вчительку з сорокарічним стажем, допомогли. Маряна була здивована такою теплотою і вдячна.
Новина про лікарку в селі розлетілася швидко. Одного дня сусідка Наталя прибігла з переляком:
Маряно, пробач, сьогодні не допоможу. Донька щось не те ӟ̈їла, з животом біда.
Підемо, подивимося, сказала Маряна, беручи аптечку.
Маленька Оринка отруїлася. Маряна надала допомогу і пояснила Наталі, як доглядати.
Дякую, схвильовано проказала Наталя. Тепер ти наша лікарка. До ближчӧ̈ лікарні шістдесят кілометрів. Був фельдшер, та пішов
З того часу селяни йшли до Маряни по допомогу. Вона не могла відмовити ї̈̈ так тепло прийняли.
Чутки дійшли до місцевӧ̈ влади, і ї̈ запропонували місце у райцентрі.
Ні, лишаюся тут, твердо сказала Маряна. Але якщо відкриєте амбулаторію в селі тоді так.
Влада була вражена, що київська лікарка з таким досвідом хоче працювати тут, але Маряна стояла на своє̈̈му. За кілька місяців амбулаторія запрацювала.
Одного вечора в нё̈ постукали це не дивувало, хвороба не дивиться на годинник. На порозі стояв незнайомий чоловік.
Пані Маряно, промовив він. Я з Верховен, це пятнадцять кілометрів. Донька дуже хвора. Спочатку думав застуда, але температура три дні не спадає. Благаю, огляньте ї̈.
Маряна швидко зібралася, слухаючи опис симптомів. Дома на ліжку лежала бліда, важко дихаюча дівчинка.
Стан серйозний, потрібно до лікарні.
Чоловік похитав головою:
Живу з нею сам. Мати померла невдовзі після народження. Вона усе, що в мене є Не можу ї̈ втратити.
Але в лікарні краще обладнання, ліків у мене немає.
Скажіть, що потрібно знайду. Тільки не ведіть ї̈ до лікарні Аптека в районі працює цілодобово, але мені ні з ким залишити ї̈.
Маряна зрозуміла, наскільки він наляканий. Придивилася до нього: високий, стрункий, з густим русявим волоссям. Очі, темно-зелені, горіли рішучістю.
Я залишуся з вашою донькою. Як ї̈ звуть?
Зоряна, ніжно відповів він. А мене Тарас. Дякую, лікарко.
Тарас пішов за ліками, узявши рецепт.
Температура у Зоряни не спадала, вона метушилась, плакала, кликала тата. Маряна взяла ї̈ на руки, колихала, наспівуючи колискову, поки дівчинка не заспокоїлася.
За кілька годин Тарас повернувся. Маряна призначила лікування й втомлено сказаМар’яна зітхнула, дивлячись на малу Зоряну, яка, нарешті, заснула, і вперше за довгий час відчула, що серце знову живе, наче хтось запалив у ній світло.