Запізнилася! За три хвилини вона заскочила у ванну, наклала макіяж, накинула пальто та чоботи, а потім застрибнула у ліфт.
Олена прокинулася різко, вже запізнювалася! За кілька хвилин, з неймовірною швидкістю, вона встигла приготуватися: підфарбуючи вії на шляху до дверей, кинула останній погляд у дзеркало та натягла тренч і черевики. Не минуло й трьох хвилин після пробудження, а вона вже їхала вниз.
Вискочивши на вулицю, вона помітила, що моросить дощик, але часу повертатися за парасолькою не було. Будильник зрадницької проспав. Олена бігла до автобуса, бо думка про спізнення на роботу лякала. Її бос був непохитним запізнення прирівнювалося до прогулу, а це означало ризик втратити роботу.
Передбачаючи всі жахіття цього дня, Олена вже попрощалася у думках з улюбленими клієнтами, премією та останнім вихідним. Перехожі, такі ж поспішні, були похмурими й байдужими один до одного. Все навколо було сірим, а дощик лише підсилював похмурий настрій.
За кількасот метрів від зупинки Олена різко зупинилася біля лавки сирів маленький, промоклий кошеня. Він намагався нібито промяукати, але з горла виривався лише беззвучний зойк.
Олена вагалася. Бігти далі чи допомогти цій крихітці? Вона вирішила слухати серце, адже все одно довелося б стикнутися з гнівом начальника.
Підійшовши ближче, вона помітила, що у кошеняти лапка була вивернута.
Господи! Хто ж тобі це зробив?
Сумніви розвіялися вона не могла його покинути. Кошеня тремтіло, промокле до нитки. Вона обережно загорнула його у свій білий шарф і побігла ще швидше. Вирішила взяти його з собою в офіс, а там уже якось викрутиться. Її доброму серцю було не під силу залишити цього малого самого.
Спроба непомітно прокрастися до кабінету провалилася. На підході до дверей, біля кабінету 12, вона натрапила на боса.
Коваленко! Година запізнення! Де ви були? Хто за вас має роботу виконувати? Що це у вас?
Питання сипалися, а провина давила ще дужче. Тремтяча й німа, вона відчула, як сльози підступають, а в душі закипає гіркота.
Дивіться! нарешті вимовила вона, розстібнувши пальто.
Кошеня виглянуло, все ще нещасне, але вже трохи зігріте, і видало кілька жалісних «няв».
У нього лапка поранена, я не могла залишити його під дощем Він був один
Сльози вже котилися, слова змішувалися, а руки тремтіли. Вона вже готова була мовчки зібрати речі, коли раптом тепла рука спинила її. Бос дістав телефон, записав адресу на папірці і наказали їй негайно їхати рятувати маленьку пухнасту лапку.
Здивована такою зміною, Олена взяла папірця, засунула змерзлі руки у кишені та рушила до виходу.
І не повертайтеся сюди, сказав він.
Серце Олени стиснулося, але перед тим, як вона впала у відчай, бос додав:
Сьогодні ваш вихідний. І завтра теж. До речі, мої вітання за вашу доброту очікуйте премію за любов до тварин.
Цей бос, якого всі знали як Василя Шевченка, часто згадували через його легендарну суворість. Але у ветеринарній клініці все вирішилося швидко лапка кошеняти була не зламана, лише вивих. Поки лікар перевязував її, Олена розповіла, як знайшла кошеня, і про несподівану реакцію боса.
Сміючись, ветеринар сказав, що знає Василя з дитинства. Він завжди був героєм для тварин рятував цуценят з води, захищав кошенят від жорстоких дітей. Дорослим він фінансував притулки, розпочавши це ще з першої стипендії.
Але з людьми Василь завжди тримався осторонь, змінившись після втрати сімї. Це глибоко вразило Олену, яка весь день думала про нього, відчуваючи бажання підтримати.
Ввечері, коли кошеня, яке вона назвала Крутьком, спало у неї на ліжку, Олена влаштовувала для нього затишний куточок. Раптом задзвонив телефон Василь.
Як наш маленький пацієнт?
Червоніючи, Олена з радістю розповіла про стан Крутька і подякувала. Василь запросив її на вечерю, і вони говорили до пізньої ночі.
Їх зблизило взаєморозуміння та любов до тварин. Раз вони доглядали за Крутьком, а незабаром обєднались у спільній місії рятувати безпритульних тварин. Так закінчилася самотність для Олени та її нового чотирилапого друга, знайшовши радість у цій новій компанії.