Так склалося, що його виховувала бабуся, хоч мама була жива.
Так вийшло, що Вітя виріс у бабусі, хоч його мати ще була жива. Треба сказати, що мама була чудовою гарною та доброю. Але вона працювала співачкою у філармонії, тому вдома бувала рідко. Через часті відїзди вона навіть розлучилася з чоловіком, батьком хлопця. Тож Вітею опікувалася лише бабуся.
Скільки себе памятав, Вітя, повертаючись додому до свого пятиповерховика, завжди піднімав голову догори й на четвертому поверсі у вікні бачив улюблений силует бабусі, що нетерпляче чекала його повернення. А коли бабуся провожала його кудись, вона обовязково махала йому у вікно, а він у відповідь теж махав.
Але коли Віті виповнилося двадцять пять, бабуся пішла. Тепер, повертаючись додому й не бачачи у вікні рідного обличчя, хлопець відчував невимовний біль і порожнечу. Навіть коли мама була вдома, Вітя почувався самотнім. Вони вже давно не розмовляли по-справжньому, не мали спільних тем. Вони навіть побутових питань не вирішували разом, ніби були чужими.
Через кілька місяців після смерті бабусі Вітя раптом вирішив поїхати до іншого міста. Тим паче, що його професія була дуже затребувана IT-фахівців шукали скрізь. В інтернеті він знайшов гарну компанію, яка обіцяла високу зарплату й оплату оренди. Мама лише зраділа. Адже син уже дорослий, і має сам шукати свого шляху, далеко від неї.
З дому він узяв лише улюблену бабусину чашку як спогад і трохи одягу на перший час. Вийшовши з дорожнім рюкзаком на плечі, Вітя востаннє глянув на кухонне вікно але нікого там не побачив. Мама навіть не підійшла до вікна, щоб помахати синові на прощання. Таксі швидко довезло його до вокзалу, і незабаром він лежав на верхній полиці плацкартного вагону.
Наступного ранку потяг прибув точно за розкладом. Вітя знайшов офіс, де мав працювати, зареєструвався й пішов шукати квартиру за заздалегідь знайденими в інтернеті адресами. Пересуваючись незнайомим містом з навігацією у телефоні, він раптом помітив один із пятиповерховиків. Здавалося, він був дуже схожий на його дім. Усі ці хрущовки виглядали однаково, але Віті здалося, що в цьому будинку було щось особливе. Можливо, тому що віконні рами були пофарбовані такою ж дивною бірюзовою фарбою.
Вітя ненароком зійшов з маршруту й повільно підійшов до цього будинку. Він хотів лише постояти поряд і згадати бабусю. Наблизившись, автоматично підняв голову, глянув у вікно, де мала бути кухня, і раптом завмер У нього навіть голова закрутилася від такого виду. На четвертому поверсі, за кухонним вікном, він побачив силует бабусі. Він миттєво впізнав його, і серце мало не вискочило з грудей.
Вітя був здоровий на розум і розумів, що це неможливо. Тому швидко заплющив очі, обернувся й повільно пішов геть. Розум казав йому, що за тим вікном стоїть зовсім інша бабуся, але серце чомусь кричало: «Зупинись! Це ж вона!» І він послухав серце, зупинився, обернувся й знову підвів очі догори.
Бабуся все ще стояла біля вікна. Вітя не витримав. З рюкзаком на плечі він кинувся до підїзду, на четвертий поверх. І тут, як у його будинку, була зламана замкова щеколда, тому він стрімко піднявся на свій поверх і натиснув дзвінок. Двері відчинила заспана дівчина у халаті, яка здивовано подивилася на незнайомця й невдоволено спитала:
Вам чого?
Мені? збентежився Вітя. Мені бабусю
Бабусю? здивовано перепитала дівчина. Потім раптом усміхнулася й гукнула глибше в квартиру: Мамо! До тебе прийшли!
Поки мама підходила, дівчина цікаво оглядала цього дивного хлопця. А Віті вже не тільки крутилася голова здавалося, серце ось-ось зупиниться.
Хто мене кличе? у дверях зявилася така ж заспана жінка років пятдесяти у халаті.
Мамо, уяви, знову усміхнулася дівчина. Він тебе бабусею назвав.
Почекайте, прошепотів Вітя. Я кликав не цю жінку Я Там, у вашому вікні На кухні Там стояла бабуся Моя Я точно її там бачив.
Ти що, наркоман? з презирством буркнула дівчина. У нас ніяких бабусь немає! Ми з мамою живемо удвох! Зрозумів?
Так, зрозумів Вибачте Я помилився у Віті все попливло перед очима, він зробив крок назад, поставив рюкзак на підлогу й, щоб не впасти, вп