Дмитро, а твоя дружина справді така, якою ти її вважаєш?
Не хотіла тобі про це казати того дня Але знаєш, що твоя молода дружина має доньку? мій колега по роботі приковував мене до водійського сидіння.
Що ти маєш на увазі? я відмовлявся вірити.
Моя жінка, побачивши твою Олену на весіллі, прошепотіла мені: «Цікаво, чи знає молодий, що його наречена залишила дитину в дитячому будинку?» Уяви, Дмитро? Ледь не подавився салатом. Моя Наталя лікарка у пологовому. Вона впізнала Олену за родимкою на шиї. Каже, та назвала доньку Софійкою і дала своє прізвище Гавриленко. Було це років пять тому.
Я сидів приголомшений. От тобі й новина!
Вирішив все зясувати сам. Не хотів вірити наклепам. Зрозумів, що Олена не наївна дівчина, їй було тридцять два. До нашої зустрічі в неї було своє життя. Але як можна відмовитися від дитини? Як жити з цим?
Знайшов через знайомих той дитячий будиночок, де була Софійка. Директор представив мені дівчинку з сяючою усмішкою:
Знайомся, це наша Софійка Гавриленко. Скільки тобі, серденько?
Не можна було не помітити її виразного косоокості. Мені стало шкода малечу. Вже вважав її своєю, пригорнув до душі. Адже ця дитина донька моєї коханої!
Чотири роки. Ти мій тато? сміливо підійшла дівчинка.
Я знітився. Що відповісти дитині, яка в кожному чоловікові бачить батька?
Софійко, давай поговоримо. Хотіла б ти мати маму й тата? дурне питання, але вже хотів забрати її додому.
Так! Ти мене забереш? вона подивилася на мене пильно.
Заберу, але трішки пізніше. Почекаєш, зайченятко?
Почекаю. Ти не обманюєш?
Не обманюю. Я поцілував її у щічку.
Дома розповів усе дружині.
Олено, мені все одно, що було до мене. Але Софійку треба забрати. Я її усиновлю.
А мене ти питав? Чи я хочу цієї дитини? Ще й коса! Олена підняла голос.
Це ж твоя рідна донька! Я зроблю їй операцію. Все буде добре. Вона диво! Ти її одразу полюбиш.
Зрештою, ледь не силоміць умовив Олену завершити процес.
Чекали рік, поки забрали Софійку додому. Я часто відвідував її. За цей рік ми з нею подружилися. Олена ж і далі не хотіла дитини, навіть намагалася зупинити процес. Я переконав її довести справу до кінця.
Настав день, коли Софійка вперше зайшла в нашу хату. Все їй здавалось дивним, радісним. Незабаром лікарі виправили їй зір. Операція не знадобилася. Вона стала схожа на матір, як дві краплі води. Я був щасливий. У моїй родині дві красуні.
Майже рік Софійка не могла насититися. Постійно ходила з пачкою печива. Не можна було забрати. Дитина відчувала голод. Олену це дратувало, мене вражало.
Я намагався згуртувати сімю, але Дружина так і не змогла полюбити доньку. Вона любила лише себе, своє «я».
Між нами почалися сварки. Причина Софійка.
Нащо ти привів у дім цю дику? Вона ніколи не стане нормальною!
Я дуже любив Олену. Хоча мати казала:
Сину, це твоя справа, але ми бачили Олену з іншим. Щастя з нею не дочекаєшся. Вона брехлива, підступна. Обі